ІНСТРУКЦІЯ
для медичного
застосування лікарського засобу
Мофлакса®
(Moflaxa®)
Cклад:
діюча речовина: моксифлоксацин;
1 мл розчину для інфузій мі=
стить
1,6 мг моксифлоксацину у вигляді моксифлоксацину гідрохлориду;
1 флакон (250 мл розчину) м=
істить
400 мг моксифлоксацину у вигляді моксифлоксацину гідрохлориду;
допоміжні речовини: натрію хлорид, натрію лактату розчин, вода для
ін’єкцій.
Лікарська форма. Розчин для інфузі=
й.
Основні фізико-хімічні властивості: світло
жовтувато-зелений прозорий розчин практично без механічних включень.=
Фармакотерапевтична група.
=
Протимікробні
препарати для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хіноло=
нів.
=
Код АТХ
J01M А14.
=
Фар=
макологічні
властивості.
Фармакод=
инаміка.
Механізм=
дії
Моксифлоксацин
пригнічує бактеріальні топоізомерази типу ІІ (ДНК-гіраза та топоізомераза I=
V),
необхідні для реплікації, транскрипції та репарації бактеріальної ДНК.
Фармакокінетика/фармакодинамі=
ка
Здатність
фторхінолонів знищувати бактерії безпосередньо залежить від їх концентрації.
Фармакодинамічні дослідження фторхінолонів на тваринних моделях
інфекційно-запальних захворювань та у людей свідчать, що основним визначаль=
ним
фактором ефективності є співвідношення між площею під фармакокінетичною кри=
вою
(AUC24) та мінімальною інгібуючою концентрацією (МІК).
Механізм резистентності
Резистентність
до фторхінолонів може виникати в результаті мутацій ДНК-гірази та топоізоме=
рази IV. Інші механізми включають надмірну експресію
ефлюксних помп, непроникність та опосередкований протеїнами захист ДНК-гіра=
зи.
Перехресна резистентність може очікуватися між моксифлоксацином та іншими
фторхінолонами.
Механізми
резистентності, характерні для антибактеріальних засобів, що належать до ін=
ших
класів, не впливають на антибактеріальну ефективність моксифлоксацину.
Межові значення
Клінічні
МІК та межові значення дискового дифузійного тесту моксифлоксацину згідно з
даними EUCAST (Європейський комітет тестування антимікробної чутливості)
(01.01.2015):
|
Мікроорганізм |
Чутливий |
Резистентний |
|
Staphylococcus |
≤ 0,5 мг/л ³ 24 мм |
> 1 мг/л < 21 мм |
|
S. pneumoniae |
≤ 0,5 мг/л ³ 22 мм |
> 0,5 мг/л < 22 мм |
|
Streptococcus |
≤ 0,5 мг/л ³ 18 мм |
> 1 мг/л < 15 мм |
|
H. influenzae |
≤ 0,5 мг/л ³ 25 мм |
> 0,5 мг/л < 25 мм |
|
M. catarrhalis |
≤ 0,5 мг/л ³ 23 мм |
> 0,5 мг/л < 23 мм |
|
Enterobacteriaceae |
≤ 0,5 мг/л ³ 20 мм |
> 1 мг/л < 17 мм |
|
Межові значення, не пов’язані з видом бактерій* |
≤ 0,5 мг/л |
> 1 мг/л |
|
*Межові значення, не пов’язані з видами, були визначені головним чино=
м на
основі співвідношення фармакокінетичних та фармакодинамічних даних і не
залежать від МІК окремих видів. Ці дані використовуються для видів, що не
мають визначених межових значень, і не застосовуються для видів, у яких
інтерпретаційні критерії підлягають визначенню. |
Мікробіологічна чутливість
Поширеність
набутої резистентності виділених видів може змінюватися залежно від місцево=
сті
і часу, тому необхідна місцева інформація про резистентність, особливо при
лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності слід звернутися за консульта=
цією
до спеціалістів, коли місцева поширеність резистентності набула такого рівн=
я,
що користь від застосування засобу, принаймні щодо деяких видів інфекцій, є=
сумнівною.
|
Зазвичай чутливі види мікроорганізмів |
|
Аеробні грампозитивні мікроорганізми Staphylococcus aureus1, 2 Streptococcus agalactiae (група B) Streptococcus milleri group1 (S. anginosus, S. constellatus та=
S. intermedius) Streptococcus pneumoniae1 Streptococcus pyogenes1 (група A) Група
Streptococcus viridans (S. viridans, S. mutans, S. mitis,
S. sanguinis, S. salivarius, S. thermophilus) |
|
Аеробні грамнегативні мікроорганізми Acinetobacter baumanii Haemophilus influenzae1 Legionella pneumophila Moraxella (Branhamella) catarrhalis1 |
|
Анаеробні мікроорганізми Prevotella spp. |
|
Інші мікроорганізми Chlamydophila (Chlamydia) pneumoniae1 Coxiella burnetii Mycoplasma pneumoniae1 |
|
Види, у яких можливий розвиток резистентності |
|
Аеробні грампозитивні мікроорганізми Enterococcus faecalis1 Enterococcus faecium=
1 |
|
Аеробні грамнегативні мікроорганізми Enterobacter cloacae1 Escherichia coli1, 3 Klebsiella pneumoniae1, 3 Klebsiella oxytoca Proteus mirabilis1 |
|
Анаеробні мікроорганізми Bacteroides fragilis1 |
|
Резистентні мікроорганізми |
|
Аеробні грамнегативні мікроорганізми Pseudomonas aeruginosa |
|
1Ефективність достатньою мірою продемонстрована у клінічних дослідженн=
ях. 2Резистентний до метициліну S.
aureus дуже часто є одночасно резистентним і до фторхінолонів. У мети=
цилінорезистентних
S. aureus рівень
резистентності до моксифлоксацину становить понад 50 %. 3Штами, які продукують бета-лактамазу розширеного спектра, є також
резистентними до фторхінолонів. |
Фармакокінетика.
Всмоктування
та біодоступність
Піс=
ля
одноразової інфузії препарату у дозі 400 мг протягом 1 години максимальна
концентрація препарату досягається у кінці інфузії і становить приблизно 4,1
мг/л, що приблизно на 26 % більше, ніж при застосуванні препарату перорально
(3,1 мг/л). Показник AUC становить близько 39 мг*год/л після внутрішньовенн=
ого
введення і тільки незначною мірою перевищує цей параметр при застосуванні
препарату перорально (35 мг*год/л), абсолютна біодоступність становить
приблизно 91 %.
При
внутрішньовенному введенні моксифлоксацину немає потреби в корекції дози
відповідно до віку або статі пацієнтів.
Фар=
макокінетика
є лінійною у разі застосування одноразової пероральної дози в діапазоні 50–1200 мг,
одноразової внутрішньовенної дози до 600 мг і у разі застосування дози до 6=
00
мг 1 раз на добу протягом 10 днів.=
Розподіл
Мок=
сифлоксацин
швидко розподіляється у позасудинному просторі. Об’єм розподілу у рівноважн=
ому
стані (Vss) становить близько 2 л/кг. За результатами досліджень in vitro та ex vivo, зв’язування з білками крові становить приблизно 40–42 %
незалежно від концентрації препарату.
Мок=
сифлоксацин
в основному зв’язується з альбуміном сироватки крові.
Мак=
симальні
концентрації 5,4 мг/кг та 20,7 мг/л (середні геометричні значення)
спостерігалися у слизовій оболонці бронхів та рідині епітеліальної вистілки
відповідно через 2,2 години після перорального прийому дози. Відповідна
максимальна концентрація в альвеолярних макрофагах становила 56,7 мг/кг. У
рідині шкірних пухирців концентрація 1,75 мг/л відзначалася через 10=
годин після внутрішньовенного введення. Профіль
«вільна концентрація – час» для інтерстиціальної рідини є аналогічним профі=
лю
для плазми крові з досягненням максимальної вільної концентрації 1,0=
мг/л (середнє геометричне значення) приблизно через
1,8 години після внутрішньовенного введення препарату.
Метаболізм
Мок=
сифлоксацин
підлягає біотрансформації II фази і виводиться з організму нирками (близько=
40 %), а також із калом/жовчю (близько 60 %) як у
незміненому стані, так і у вигляді сульфосполук (М1) і глюкуронідів (М2). M=
1 і
M2 є метаболітами, релевантними лише для людини, обидва вони є мікробіологі=
чно
неактивними.
Під=
час
досліджень in vitro та клінічних
досліджень фази І не спостерігалося метаболічної фармакокінетичної взаємоді=
ї з
іншими препаратами, задіяними у біотрансформації фази І, включаючи ферменти
системи цитохрому Р450. Ознак окислювального метаболізму немає.
Виведення
Пер=
іод
напіввиведення моксифлоксацину з плазми крові становить приблизно 12 годин.
Середній встановлений загальний кліренс після введення 400 мг становить від=
179
до 246 мл/хв.
Піс=
ля
внутрішньовенного введення дози 400 мг виведення препарату з сечею у
незміненому вигляді становило близько 22 %, з калом – 26 %. Виведення дози
(незміненого препарату та метаболітів) становило загалом близько 98 % після
внутрішньовенного введення лікарського засобу. Нирковий кліренс становить
приблизно 24–53 мл/хв та свідчить про часткову канальцеву реабсорбцію препа=
рату
з нирок. Супутнє введення моксифлоксацину з ранітидином та пробенецидом не
змінює нирковий кліренс вихідного лікарського засобу.
Порушення
функції нирок
Не
виявлено істотних змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів із
порушенням функції нирок (включаючи пацієнтів з кліренсом креатиніну > 20
мл/хв/1,73 м2). Зі зниженням функції нирок концентрація метаболі=
ту
М2 (глюкуроніду) збільшується майже в 2,5 раза (з кліренсом креатиніну <=
30
мл/хв/1,73 м2).
Порушення
функції печінки
Дані
досліджень фармакокінетики, проведених з участю пацієнтів з печінковою
недостатністю (класи А, В за класифікацією Чайлда–П’ю), не дозволяють остат=
очно
визначити, чи є якісь відмінності у показниках пацієнтів із порушенням функ=
ції
печінки та здорових добровольців. Порушення функції печінки було пов’язане з
більшою концентрацією М1 у плазмі крові, тоді як концентрація початкової
лікарської речовини була аналогічною такій у здорових добровольців. Достатн=
ього
досвіду клінічного застосування моксифлоксацину для лікування пацієнтів із
порушенням функції печінки немає.
Доклінічні дані з безпеки
У
традиційних дослідженнях з вивчення застосування повторних доз моксифлоксац=
ину
було виявлено гематологічну токсичність та гепатотоксичність у тварин.
Відзначався токсичний вплив на центральну нервову систему (ЦНС). Ці ефекти
спостерігалися після введення високих доз моксифлоксацину або після тривало=
го
застосування.
Вис=
окі
пероральні дози у тварин (≥ 60 мг/кг), на тлі яких концентрація у пла=
змі
крові становила ≥ 20 мг/л, спричиняли зміни показників
електроретинограми, а в окремих випадках – атрофію сітківки.
Піс=
ля
внутрішньовенного застосування системна токсичність була найбільш вираженою=
при
введенні моксифлоксацину шляхом болюсних ін’єкцій (45 мг/кг) і не відзначал=
ася
при введенні моксифлоксацину (40 мг/кг) шляхом повільних інфузій протягом 50
хвилин.
Піс=
ля
інтраартеріального введення спостерігалися запальні зміни з поширенням на
періартеріальні м’які тканини, що свідчить про те, що необхідно уникати
інтраартеріального введення моксифлоксацину.
Мок= сифлоксацин виявився генотоксичним під час тестів in vitro з використанням бактерій або клітин ссавців. У дослідженнях in vivo генотоксичність не відзнач= алася, незважаючи на застосування дуже високих доз моксифлоксацину. Моксифлоксацин= не виявив канцерогенної дії у дослідженні з вивчення канцерогенезу у тварин. <= o:p>
В у=
мовах in vitro моксифлоксацин у високих
концентраціях впливав на електрофізіологічні параметри серцевої діяльності,=
що
могло спричинити подовження інтервалу QT.
Піс=
ля
внутрішньовенного застосування моксифлоксацину тваринам у дозі 30 мг/кг шля=
хом
інфузій тривалістю 15, 30 або 60 хвилин відзначалася залежність ступеня
подовження інтервалу QT від швидкості інфузії: чим коротшим був час інфузії=
, то
більш вираженим було подовження інтервалу QT. Подовження інтервалу QT не
спостерігали при введенні дози 30 мг/кг шляхом інфузії тривалістю
60 хвилин.
При
вивченні впливу моксифлоксацину на репродуктивну функцію тварин доведено, що
моксифлоксацин проникає крізь плаценту. Досліди, що проводили на тваринах, =
не
виявили тератогенної дії моксифлоксацину або погіршення фертильності після =
його
застосування. У тварин спостерігали незначне збільшення частоти випадків вад
розвитку хребта та ребер, але тільки у разі застосування дози, яка асоціюва=
лася
із сильним токсичним впливом на організм матері (20 мг/кг внутрішньовенно).
Спостерігалося збільшення кількості випадків переривання вагітності у твари=
н на
тлі терапевтичної концентрації у плазмі крові, передбаченої при застосуванн=
і у
людини.
Відомо
що хінолони, в тому числі моксифлоксацин, спричиняють ураження хрящів велик=
их
діартродіальних суглобів у статево незрілих тварин.
Клінічні характеристики.
Пок=
азання.
– =
&nb=
sp;
Негоспітальна пневмонія.
– =
&nb=
sp;
Ускладнені інфекційні
захворювання шкіри та підшкірних тканин.
Мок=
сифлоксацин
слід застосовувати тільки тоді, коли застосування інших антибактеріальних
препаратів, які зазвичай рекомендуються для початкового лікування цих інфек=
цій,
є недоцільним.
Пот=
рібно
дотримуватись офіційних інструкцій з належного використання антибактеріальн=
их
засобів.
Про=
типоказання.
Під час доклінічних та клінічних досліджень після введення моксифлоксац=
ину
спостерігалися зміни електрофізіологічних параметрів серцевої діяльності, що
проявлялися у подовженні інтервалу QT. З цієї причини моксифлоксацин
протипоказаний пацієнтам із:
Моксифлоксацин не можна одночасно застосовувати з препаратами, які
подовжують інтервал QT (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобам=
и та
інші види взаємодій»).
Через недостатній клінічний досвід застосування моксифлоксацину
протипоказаний пацієнтам із порушенням функції печінки (клас С за класифіка=
цією
Чайлда–П’ю) та підвищенням рівнів трансаміназ у п’ять разів і більше.
Осо=
бливі
заходи безпеки.
Розчин
для інфузій Мофлакса® слід використати одразу після першого відк=
риття.
Лікарський засіб призначений тільки для одноразового використання у чистому
вигляді. Будь-який невикористаний розчин слід утилізувати відповідно до
місцевих правил.
Мофлакса®,
розчин для інфузій по 400 мг/250 мл сумісний з такими розчинами для інфузій=
:
– =
&nb=
sp;
суміш натрію лактатного розчи=
ну
(розчин Хартмана, лактатний розчин Рінгера).
Розчин для інфузій моксифлоксацину не слід ввод=
ити
сумісно з іншими препаратами.
Не використовувати препарат при наявності видим=
их
твердих домішок або у разі помутніння розчину.
Питання
щодо несумісності розглянуті в розділі «Несумісність».
Взаємодія з іншими
лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Взаємодія з лікарськими засобами
Не можна виключити адитивний ефект
моксифлоксацину та інших лікарських засобів, що здатні спричиняти подовження
інтервалу QT. Цей ефект може призвести до розвитку шлуночкових аритмій,
включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует». Із цієї причини
застосування моксифлоксацину в комбінації з будь-яким із нижчезазначених
лікарських засобів протипоказане (див. розділ «Протипоказання»):
- антиаритмічні
препарати класу ІА (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
- антиаритмічні
препарати класу ІІІ (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
- антипсихотичні
препарати (наприклад фенотіазини, пімозид, сертиндол, галоперидол, сультопр=
ид);
- трициклічні
антидепресанти;
- деякі
протимікробні засоби (саквінавір, спарфлоксацин, еритроміцин в/в, пентаміди=
н,
протималярійні препарати, зокрема галофантрин);
- деякі
антигістамінні препарати (терфенадин, астемізол, мізоластин);
- інші
лікарські засоби (цизаприд, вінкамін в/в, бепридил, дифеманіл).
Моксифлоксацин слід з обережністю приймати
пацієнтам, які застосовують препарати, що можуть знижувати рівень калію
(наприклад, петльові та тіазидні діуретики, проносні засоби та клізми (у
високих дозах), кортикостероїди, амфотерицин В), або препарати, пов’язані з
клінічно значущою брадикардією.
Після багаторазового застосування
моксифлоксацину у здорових добровольців спостерігалося збільшення Сmax=
дигоксину приблизно на 30 % без впливу на криву AUC чи її рівні.
Під час досліджень з участю добровольців, хв=
орих
на діабет, одночасне застосування моксифлоксацину перорально та глібенкламі=
ду
призводило до зниження максимальної концентрації глібенкламіду у плазмі кро=
ві
приблизно на 21 %. Комбінація глібенкламіду з моксифлоксацином теоретично м=
оже
спровокувати розвиток незначної короткотривалої гіперглікемії. Однак відзна=
чені
зміни фармакокінетики глібенкламіду не спричиняли змін параметрів
фармакодинаміки (рівень глюкози в крові, рівень інсуліну). Отже, клінічно
значущої взаємодії між моксифлоксацином та глібенкламідом немає.
Зміна значення міжнародного нормалізованого
відношення (МНВ)
Повідомляли про велику кількість випадків
збільшення активності пероральних антикоагулянтів у пацієнтів, які отримува=
ли
протимікробні засоби, особливо фторхінолони, макроліди, тетрацикліни,
котримоксазол та деякі цефалоспорини. Факторами ризику є інфекційні
захворювання і запальний процес, вік і загальний стан пацієнта. У зв’язку з=
цим
важко встановити, чим саме спричинені зміни МНВ, інфекцією чи лікуванням.
Рекомендується частіше перевіряти МНВ. За потреби слід провести належну
корекцію дози перорального коагулянту.
У клінічних дослідженнях була доведена
відсутність клінічно значущої взаємодії нижченаведених речовин із
моксифлоксацином: ранітидин, пробенецид, пероральні контрацептиви, кальцієві
добавки, морфін при парентеральному введенні, теофілін, циклоспорин,
ітраконазол.
Дослідження in vitro із застосуванням
ферментів цитохрому Р450 людини підтвердили ці результати. Таким чином,
метаболічна взаємодія через ферменти цитохрому Р450 є малоймовірною.
Взаємодія з їжею
Моксифлоксацин не проявляє клінічно значущої
взаємодії з їжею, включаючи молочні продукти.
Особливості засто=
сування.
Слід
уникати застосування моксифлоксацину пацієнтам, які раніше мали серйозні
побічні реакції при застосуванні препаратів, що містять хінолон або фторхін=
олон
(див. розділ «Побічні реакції»). Лікування цих пацієнтів моксифлоксацином с=
лід
розпочинати лише у разі відсутності альтернативного лікування та після
ретельної оцінки співвідношення користь/ризик (див. також розділ
«Протипоказання»).
Переваги
від лікування моксифлоксацином, особливо у випадку нетяжких інфекцій, необх=
ідно
оцінювати, беручи до уваги інформацію, яка міститься у цьому розділі.
|
Встановлено, що моксифлоксацин в окремих пацієнтів призводить до
подовження інтервалу QT на електрокардіограмі. Ступінь подовження інтерва=
лу
QT може збільшуватися зі збільшенням концентрації препарату у плазмі крові
при швидкій внутрішньовенній інфузії. Тому слід дотримуватися рекомендацій
щодо тривалості інфузії, яка повинна становити не менше 60 хвилин, та не
перевищувати внутрішньовенну дозу 400 мг 1 раз на добу. Більш детально ди=
в. у
розділах «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та і=
нші
види взаємодій». |
Терапію
моксифлоксацином припиняють при появі протягом лікування симптомів, що можу=
ть
бути пов’язані з серцевою аритмією, незалежно від того, чи підтверджується =
це
результатами ЕКГ.
Моксифлоксацин
слід з обережністю застосовувати пацієнтам зі станами, що сприяють розвитку
аритмії (наприклад, гостра ішемія міокарда), оскільки такі хворі мають
підвищений ризик виникнення шлуночкової аритмії (включаючи поліморфну
шлуночкову тахікардію типу «пірует») та зупинки серця (див. розділи
«Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види
взаємодій»). Необхідно з обережністю застосовувати моксифлоксацин пацієнтам,
які застосовують лікарські засоби, що можуть знижувати рівень калію (див.
розділи «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші
види взаємодій»).
Слід
з обережністю призначати моксифлоксацин пацієнтам, які отримують лікарські
засоби, що пов’язують із клінічно значущою брадикардією (див. розділ
«Протипоказання»).
У
жінок та пацієнтів літнього віку може спостерігатися більша чутливість до д=
ії
препаратів, що спричиняють подовження інтервалу QT, таких як моксифлоксацин,
тому такі хворі потребують особливої уваги.
Епідеміологічні
дослідження повідомляють про підвищений ризик аневризми аорти та її
розшарування, особливо у пацієнтів літнього віку, а також регургітації аорт=
и та
мітрального клапана після прийому фторхінолонів. У пацієнтів, які отримували
фторхінолони, повідомляли про випадки аневризми та розшарування аорти, іноді
ускладнені розривом (включаючи летальні наслідки), та регургітації/недостат=
ності
будь-якого з клапанів серця (див. розділ «Побічні реакції»).
Отже,
фторхінолони слід застосовувати лише після ретельної оцінки співвідношення
користь/ризик та після розгляду інших варіантів терапії у пацієнтів із
позитивним сімейним анамнезом аневризми або вродженої хвороби клапанів серц=
я,
або у пацієнтів з діагнозом вже існуючої аневризми аорти та/або її розшарув=
ання
або хвороби серцевого клапана, або при наявності інших факторів ризику, або=
в
умовах схильності:
• =
як при аневризмі аорти, так і=
при
розшаровуванні та регургітації/недостатності клапана серця (наприклад,
порушення сполучної тканини, такі як синдром Марфана або синдром
Елерса-Данлоса, синдром Тернера, хвороба Бехчета, гіпертонія, ревматоїдний
артрит) або додатково;
• =
при аневризмі та дисекції аор=
ти
(наприклад, судинних розладах, таких як артеріїт Такаясу або
гігантськоклітинний артеріїт, або відомий атеросклероз, або синдром Шегрена)
або додатково;
• =
при регургітації/некомпетентн=
ості
серцевого клапана (наприклад, інфекційний ендокардит).
Риз=
ик аневризми,
розшарування аорти та її розрив також може бути підвищений у пацієнтів, які
одночасно отримують системні кортикостероїди.
У р=
азі
раптових болів у животі, грудях або спині пацієнтам слід порадити негайно
звернутися до лікаря у відділення невідкладної допомоги.
Пац=
ієнтам
слід рекомендувати негайно звертатися за медичною допомогою у разі гострої
задишки, нового відчуття серцебиття або розвитку набряків живота або нижніх
кінцівок.
Повідомляли
про випадки розвитку гіперчутливості та алергічних реакцій після першого
застосування фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин. Анафілактичні реакції
можуть набувати форми небезпечного для життя шоку навіть після першого
застосування препарату. У випадках клінічних проявів важких реакцій
гіперчутливості необхідно припинити застосування моксифлоксацину та розпоча=
ти
відповідне лікування (наприклад, терапію шоку).
При застосуванні моксифлоксацину повідомляли про випадки
фульмінантного гепатиту, що може призводити до розвитку печінкової
недостатності (включаючи летальні випадки) (див. розділ «Побічні реакції»).=
У
разі виникнення симптомів фульмінантного гепатиту, таких як астенія, що шви=
дко
розвивається та супроводжується жовтяницею, темною сечею, схильністю до
кровотеч або печінковою енцефалопатією, пацієнтам рекомендується
проконсультуватися з лікарем перед продовженням лікування.
При появі ознак порушення функції печінки необхідно
провести дослідження функції печінки.
Тяжкі шкірні побічні реакції
Повідомляли про тяжкі шкірні побічні реакції (ТШПР=
),
пов’язані із застосуванням моксифлоксацину, включаючи токсичний епідермальн=
ий
некроліз (ТЕН, також відомий як синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсона
(ССД) та гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП)
Пацієнти, схильні до розвитку судом
Відомо, що хінолони можуть спричиняти судоми. Слід=
з
обережністю призначати їх пацієнтам, які мають порушення з боку ЦНС або інші
фактори ризику, що можуть провокувати виникнення судом або знижувати судомн=
ий
поріг. При появі судом необхідно припинити застосування моксифлоксацину та
вжити відповідних заходів.
Тривалі, інвалідизуючі та
потенційно незворотні серйозні побічні реакції
У
пацієнтів, які отримували хінолони та фторхінолони, незалежно від їх віку та
вже існуючих факторів ризику, були зареєстровані дуже рідкісні випадки трив=
алих
(тривалі місяці або роки), інвалідизуючих та потенційно незворотних серйозн=
их
побічних реакцій, що зачіпають різні, іноді множинні, системи організму
(опорно-рухова, нервова, психічна та сенсорна система). Прийом моксифлоксац=
ину
слід негайно припинити при появі перших ознак або симптомів будь-якої серйо=
зної
побічної реакції, а пацієнтам слід звернутися до лікаря, який призначив
лікарський засіб.
У пацієнтів, які отримували хінолони або фторхінол=
они,
включаючи моксифлоксацин, були зареєстровані випадки сенсорної або сенсомот=
орної
полінейропатії, що призводить до парестезії, гіпестезії, дизестезії або
слабкості. Пацієнтам, які застосовують моксифлоксацин, рекомендується
повідомляти лікаря у разі розвитку таких симптомів нейропатії, як біль,
печіння, поколювання, оніміння або слабкість, перш ніж продовжувати лікуван=
ня,
з метою запобігання розвитку потенційно незворотного стану (див. розділ
«Побічні реакції»).
Психічні реакції
можуть виникати навіть після першого застосування фторхінолонів, включаючи =
моксифлоксацин.
У рідкісних випадках депресія або психічні реакції прогресували до розвитку
суїцидальних думок і таких проявів самоагресії як спроби самогубства (див.
розділ «Побічні реакції»). Якщо у пацієнта розвиваються такі реакції, лікув=
ання
моксифлоксацином слід припинити та вжити відповідні заходи. Необхідно
дотримуватися обережності, призначаючи моксифлоксацин пацієнтам, які хворіл=
и у
минулому або хворі на даний момент на психічні захворювання.
Випадки діареї, асоційованої із застосуванням
антибіотиків (AAД), та коліту, асоційованого із застосуванням антибіотиків
(AAК), включаючи псевдомембранозний коліт та діарею, асоційовану з Clostridium difficile, спостерігал=
ися у
зв’язку із застосуванням антибіотиків широкого спектра дії, в тому числі
моксифлоксацину. Ступінь прояву цих явищ може варіюватися від діареї легкого
ступеня до коліту з летальними наслідками. Тому важливо враховувати ймовірн=
ість
такого діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування
моксифлоксацину розвивається тяжка діарея. При підозрюваній або підтверджен=
ій
AAД або AAК лікування із застосуванням протимікробних засобів, включаючи
моксифлоксацин, слід припинити та негайно розпочати відповідні терапевтичні
заходи. Крім цього, необхідно вжити відповідних заходів, спрямованих на
контроль інфекції, з метою зниження ризику її передачі.
Пацієнтам, у яких розвивається тяжка діарея, протипоказані препарати, що
пригнічують перистальтику.
Моксифлоксацин слід з обережністю
застосовувати пацієнтам із тяжкою міастенією (myasthenia gravis), оскільки її симптоми можуть посилюватися.
Під
час терапії хінолонами або фторхінолонами, у тому числі моксифлоксацином,
можуть спостерігатися запалення та розриви сухожилля (особливо, але не
обмежуючись ахілловим сухожиллям), іноді – двосторонні, що розвиваються нав=
іть
протягом 48 годин після початку лікування і можуть тривати впродовж декільк=
ох
місяців після припинення лікування. Ризик тендиніту та розриву сухожилля
підвищується у пацієнтів літнього віку, пацієнтів з нирковою недостатністю,
пацієнтів з трансплантацією паренхіматозних органів та у хворих, які отриму=
ють
супутнє лікування кортикостероїдами. Тому слід уникати одночасного застосув=
ання
з кортикостероїдами. При появі перших ознак тендиніту (наприклад, болючий
набряк, запалення) лікування моксифлоксацином слід припинити та розглянути
альтернативне лікування. Постраждалу(і) кінцівку(и) слід належним чином лік=
увати
(наприклад, іммобілізація). Кортикостероїди не слід застосовувати, якщо
спостерігаються ознаки тендинопатії (див. розділи «Протипоказання» та «Побі=
чні
реакції»).
Пацієнтам літнього
віку, які мають розлади з боку нирок, слід з обережністю призначати
моксифлоксацин, якщо вони неспроможні підтримувати належний обсяг рідини в
організмі, оскільки зневоднення збільшує ризик виникнення ниркової
недостатності.
Порушення з боку
органів зору
У разі погіршення =
зору
або будь-якого впливу на органи зору необхідно негайно звернутися за
консультацією до лікаря-офтальмолога (див. розділи «Здатність впливати на
швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами»,
«Побічні реакції»).
Дисглікемія
Як і при застосува=
нні
всіх фторхінолонів, під час лікування моксифлоксацином повідомляли про випа=
дки
відхилення від норми показників глюкози крові, як у вигляді гіпоглікемії, т=
ак і
у формі гіперглікемії, зазвичай у хворих на цукровий діабет, які одночасно
отримують пероральний гіпоглікемічний засіб (наприклад, глібенкламід) або
інсулін. Повідомляли про випадки гіпоглікемічної коми. Дисглікемія розвивал=
ася
переважно у пацієнтів літнього віку, хворих на діабет, які отримували одноч=
асно
з лікуванням моксифлоксацином пероральні гіпоглікемічні засоби (наприклад,
сульфонілсечовину) або інсулін. Хворим на цукровий діабет рекомендується
ретельно контролювати рівень глюкози в крові (див. розділ «Побічні реакції»=
).
Профілактика реакц=
ій
фотосенсибілізації
Під час застосуван=
ня
хінолонів у пацієнтів спостерігалися реакції фотосенсибілізації. Однак, за
даними досліджень, при застосуванні моксифлоксацину ризик індукції реакцій
фотосенсибілізації був низьким. У всякому разі пацієнтам необхідно уникати
впливу тривалого та/або інтенсивного сонячного випромінювання чи
ультрафіолетового опромінювання протягом лікування моксифлоксацином =
(див.
розділ «Побічні реакції»).
Пацієнти, які
страждають на дефіцит глюкози-6-фосфат-дегідрогенази
Пацієнти з
недостатністю активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, а також пацієнти, у
яких ця патологія є в родинному анамнезі, схильні до розвитку гемолітичних
реакцій під час лікування хінолонами. Таким чином, моксифлоксацин слід
застосовувати з обережністю цій категорії пацієнтів.
Запалення тканин у
періартеріальній зоні
Моксифлоксацин, ро=
зчин
для інфузій, призначений лише для внутрішньовенного застосування. Слід уник=
ати
інтраартеріального введення, оскільки в доклінічних дослідженнях при
застосуванні такого способу введення спостерігалося запалення тканин у
періартеріальній зоні.
Пацієнти зі
специфічними ускладненими інфекціями шкіри та підшкірної клітковини =
Клінічна ефективні=
сть
застосування моксифлоксацину при лікуванні тяжких інфекцій, пов’язаних з
опіками, фасциту та інфікованої «діабетичної стопи», що супроводжується
остеомієлітом, не встановлена.
Вплив на біологічні
тести
Моксифлоксацин може
впливати на результати аналізу на наявність Mycobacterium spp. шляхом
пригнічення мікобактеріального росту, що, у свою чергу, може призвести до
хибнонегативних результатів у пацієнтів, які приймають моксифлоксацин.
Пацієнти з інфекці=
ями,
спричиненими метицилінорезистентним золотистим стафілококом (MRSA)
Моксифлоксацин не
рекомендується для лікування інфекцій, спричинених метицилінорезистентним <=
i>Staphylococcus
aureus (MRSA). При наявності підозри або підтвердження щодо інфекції,
спричиненої MRSA, необхідно розпочати лікування відповідним антибактеріальн=
им
препаратом (див. розділ «Фармакодинаміка»).
Пацієнти, які
дотримуються дієти з контрольованим споживанням солі
Лікарський засіб
містить 811,9 мг (приблизно 35,3 мкмоль) натрію в 250 мл розчину. Пацієнти,=
які
дотримуються дієти з контрольованим споживанням солі, повинні враховувати ц=
ей
факт.
Застосування у період вагітності або годування
груддю.
Вагітність
Безпека
застосування моксифлоксацину у період вагітності у людини не вивчена.
Результати досліджень на тваринах вказують на репродуктивну токсичність (ди=
в.
розділ «Фармакологічні властивості»). Потенційний ризик для людини не
встановлений. З огляду на експериментально встановлений ризик шкідливого вп=
ливу
фторхінолонів на хрящі, які несуть основне навантаження, у статевонезрілих
тварин та враховуючи розвиток оборотних уражень суглобів у дітей, які
отримували лікування деякими фторхінолонами, моксифлоксацин протипоказано
призначати вагітним жінкам (див. розділ «Протипоказання»).
Годування
груддю
Немає
даних щодо застосування препарату у період годування груддю у жінок. Резуль=
тати
доклінічних досліджень свідчать, що невелика кількість моксифлоксацину прон=
икає
у грудне молоко. У зв’язку з відсутністю даних щодо впливу на немовлят, яких
годують груддю, та враховуючи експериментально встановлений ризик шкідливого
впливу фторхінолону на хрящі, що несуть основне навантаження у статевонезрі=
лих
тварин, годування груддю протипоказане під час лікування моксифлоксацином (=
див.
розділ «Протипоказання»).
Фертильність
Дослідження на тваринах не виявили впливу на
фертильність (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Здатність впливати на швидкість реакції при
керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Дослідження
з вивчення впливу моксифлоксацину на здатність керувати автотранспортом та
працювати з механізмами не проводили. Проте фторхінолони, включаючи
моксифлоксацин, можуть впливати на швидкість реакції при керуванні
автотранспортом або роботі з іншими механізмами, спричиняючи реакції з боку
центральної нервової системи (наприкла=
д,
запаморочення, гостра тимчасова втрата зору) або гостру короткотривалу втра=
ту
свідомості (непритомність) (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам
рекомендується перевірити свою реакцію на моксифлоксацин перед тим, як керу=
вати
автотранспортом або працювати з механізмами.
Спосіб
застосування та дози.
Доз=
ування
Рек=
омендований
режим дозування 400 мг моксифлоксацину у вигляді інфузії 1 раз на добу.
Поч=
аткова
внутрішньовенна терапія може бути продовжена шляхом перорального застосуван=
ня
таблеток моксифлоксацину 400 мг за умови наявності клінічних показань.
У х=
оді
клінічних досліджень більшість пацієнтів переходила на пероральний шлях
застосування моксифлоксацину протягом 4 днів (негоспітальна пневмонія) або 6
днів (ускладнені інфекційні захворювання шкіри та підшкірних тканин).
Рекомендована загальна тривалість внутрішньовенного та перорального лікуван=
ня
становить 7–14 днів для негоспітальних пневмоній та 7–21 день для ускладнен=
их
інфекційних захворювань шкіри та підшкірних тканин.
Спо=
сіб
застосування
Пре=
парат
вводити внутрішньовенно у вигляді =
безперервної
інфузії тривалістю не менше 60 хвилин (д=
ив.
розділ «Особливості застосування»).
При
наявності показань розчин для інфузій можна вводити через Т-подібний катетер
разом із сумісними інфузійними розчинами (див. розділ «Особливі заходи
безпеки»).
Порушення функції нирок
Пац=
ієнти,
які мають порушення функції нирок від легкого до тяжкого ступеня, та пацієн=
ти,
які перебувають на постійному діалізі (наприклад, які проходять гемодіаліз =
та
довготривалий амбулаторний перитонеальний діаліз), не потребують корекції д=
ози
(більш докладно див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Порушення функції печінки
Щодо
пацієнтів із порушенням функції печінки достатньої інформації немає (див.
розділ «Протипоказання»).
Інші особливі групи пацієнтів=
Пац= ієнти літнього віку та хворі зі зниженою масою тіла не потребують корекції дози.<= o:p>
Діти.
У зв’язку з негативним впливом на хрящі молодих тварин (див. розділ
«Фармакологічні властивості») застосування моксифлоксацину дітям (віком до =
18
років) протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).
Ефективність та безпека застосування моксифлоксаци=
ну
дітям та підліткам не встановлені (див. розділ «Протипоказання»).
Передозу=
вання.
Не рекомендовано проведення спеціальних заход=
ів
після випадкового передозування. У разі передозування проводити симптоматич=
не
лікування. Оскільки можливе подовження інтервалу QT, потрібно проводити
ЕКГ-моніторинг. Одночасне застосування активованого вугілля із дозою
моксифлоксацину 400 мг, що була введена перорально або внутрішньовенно,
дозволить зменшити системну біодоступність лікарського засобу на понад 80 %=
або
20 % відповідно. Прийом активованого вугілля на початковій стадії абсорбції
може бути ефективною профілактикою надлишкового збільшення системної експоз=
иції
моксифлоксацину у випадках передозування після перорального прийому лікарсь=
кого
засобу.
Побічні
реакції.
Ниж=
че
наведені побічні реакції, що спостерігалися у ході клінічних досліджень та
отримані з післяреєстраційних звітів із застосуванням моксифлоксацину в дозі
400 мг на добу (лише внутрішньовенна терапія, ступінчаста
[внутрішньовенна/пероральна] терапія та пероральна), та їх частота.
Усі
побічні реакції, за винятком нудоти та діареї, спостерігалися з частотою ме=
нше
3 %.
У к=
ожній
групі небажані явища визначені у порядку зменшення їх проявів. Частота
визначена таким чином: часті (нечасті (поодинокі (≥1/10000, <1/1000), рідкісні (<1/10000), частота невідома (не можна встановити на підставі наявн=
их
даних).
|
С=
истема
органів |
Ч=
асті |
Н=
ечасті |
П=
оодинокі |
Р=
ідкісні |
Ч=
астота
невідома |
|
І=
нфекції
та інвазії |
суперінфекції, пов’язані з резистентними бактеріями або грибками,
наприклад, оральний та вагінальний кандидоз |
<= o:p> |
<= o:p> |
<= o:p> |
<= o:p> |
|
З=
боку
кровоносної та лімфатичної систем |
<= o:p> |
анемія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія тромбоцитемія,
еозинофілія, подовження протромбінового часу/збільшення МНВ |
<= o:p> |
=
підвищення рівня протромбіну/ зменшення МНВ, агранулоцитоз |
<= o:p> |
|
З=
боку
імунної системи |
<= o:p> |
а=
лергічні
реакції1 |
а=
нафілаксія,
включаючи у рідкісних випадках =
шок,
що загрожує життю1, алергічний набряк/ангіоневротичний
набряк (включаючи набряк гортані, що загрожує життю)1 |
<= o:p> |
<= o:p> |
|
З=
боку
ендокринної системи |
<= o:p> |
<= o:p> |
<= o:p> |
<= o:p> |
синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ) |
|
З=
боку
обміну речовин та харчування |
<= o:p> |
г=
іперліпідемія |
г=
іперглікемія,
гіперурикемія |
г=
іпоглікемія |
гіпоглікемічна кома1 |
|
З=
боку
психіки2 |
<= o:p> |
р=
еакції
стривоженості, підвищення психомоторної активності/ збудження |
е=
моційна
лабільність, депресія (у рідкісних випадках із самоагресією, що проявляєт=
ься
як суїцидальні ідеї/ думки або спроби самогубства)1, галюцинац=
ії,
делірій |
деперсоналізація, психотичні реакції (інколи із самоагресією, що
проявляється як суїцидальні ідеї/думки або спроби самогубства)1 |
<= o:p> |
|
З боку нервової системи2 |
г=
оловний
біль, запаморочення |
п=
арестезії/
дизестезії, порушення смаку (включаючи агевзію у рідкісних випадках),
сплутаність свідомості та втрата орієнтації, розлади сну (переважно
безсоння), тремор, вертиго, сонливість |
г=
іпестезія,
порушення нюху (включаючи втрату нюху), патологічні сновидіння, порушення
координації (включаючи розлад ходи внаслідок запаморочення або вертиго),
судомні напади (у тому числі напади «grand mal»)1, порушення уваги, розлад мовлення, амнезія,
периферична нейропатія та полінейропатія |
г=
іперестезія |
<= o:p> |
|
З= боку органів зору2<= o:p> |
<= o:p> |
п=
орушення
зору, включаючи диплопію та розмитість зору (особливо під час реакцій з б=
оку
ЦНС)1 |
ф=
отофобія |
т=
ранзиторна
втрата зору (особливо під час реакцій з боку ЦНС)3, у=
веїт
та двобічне гостре просвічування райдужки1 |
<= o:p> |
|
З боку органів слуху та вестибулярного апарат=
у2 |
<= o:p> |
<= o:p> |
д=
звін у
вухах, порушення слуху, включаючи глухоту (зазвичай оборотну) |
<= o:p> |
<= o:p> |
|
З= боку серця4<= o:p> |
п=
одовження
інтервалу QT у хворих із гіпокаліємією5 |
п=
одовження
інтервалу QT1, посилене серцебиття, тахікардія, фібриляція
передсердь, стенокардія |
ш=
луночкові
тахіаритмії, непритомність (наприклад, гостра та короткотривала втрата
свідомості) |
неспецифічні аритмії, шлуночкова тахікардія типу «пірует» =
(«torsade de pointes»), зупинка се=
рця1 |
|
|
З= боку судин4<= o:p> |
<= o:p> |
в=
азодилатація |
а=
ртеріальна
гіпертензія, гіпотензія |
васкуліт |
|
|
З=
боку
дихальної системи, грудної клітки та органів середостіння |
<= o:p> |
з=
адишка
(включаючи астматичний стан) |
<= o:p> |
<= o:p> |
<= o:p> |
|
З=
боку
шлунково-кишкового тракту |
н=
удота,
блювання, біль у шлунково-кишковому тракті та у черевній порожнині, діаре=
я |
з=
ниження
апетиту та зменшення вживання їжі, запор, диспепсія, флатуленція, гастрит,
підвищення рівня амілази |
дисфагія, стоматит, асоційований коліт із застосуванням антибіотика
(включаючи псевдомембранозний коліт, що у рідкісних випадках асоційований=
із
загрозливими для життя ускладненнями)1 |
<= o:p> |
<= o:p> |
|
Г=
епатобіліарні
порушення |
п=
ідвищення
рівня трансаміназ |
п=
орушення
функції печінки (включаючи підвищення рівня лактатдегідрогенази), підвище=
ння
рівня білірубіну, гамма-глутамілтранспептидази, лужної фосфатази крові |
жовтяниця, гепатит (переважно холестатичний) |
ф=
ульмінантний
гепатит, що може призвести до розвитку небезпечної для життя печінкової
недостатності1 |
<= o:p> |
|
З=
боку
шкіри та підшкірної клітковини |
<= o:p> |
с=
вербіж,
висипання, кропив’янка, сухість шкіри |
<= o:p> |
б=
ульозні
шкірні реакції, такі як синдром
Стівенса – Джонсона або токсичний епідермальний некроліз (що загрожують
життю)1 |
гострий генералізований
екзантематозний пустульоз (ГГЕП), реакція з еозинофілією та
системними симптомами (DRESS)1, фіксована лікарська еритема,
реакції фотосенсибілізації1 |
|
З=
боку
опорно-рухової системи, сполучної тканини2 |
<= o:p> |
а=
ртралгія,
міалгія |
т=
ендиніт1,
підвищення м’язового тонусу, судоми м’язів, м’язова слабкість |
розрив сухожилля1, артрити, посилення ригідності м’язів як симптому «myasthenia gra=
vis»1 |
рабдоміоліз |
|
З=
боку
нирок та сечовидільного тракту |
<= o:p> |
д=
егідратація
|
п=
орушення
функції нирок (включаючи збільшення рівня азоту сечовини крові та
креатиніну), ниркова недостатність1 |
<= o:p> |
<= o:p> |
|
Загальні розлади та стан місця введення2 |
р=
еакції
у місці ін’єкції та інфузії |
п=
огане
самопочуття (переважно астенія або втомлюваність), болі (включаючи біль у
спині, грудній клітці, у ділянці таза та у кінцівках), посилене
потовиділення, (тромбо-) флебіт у місці інфузії |
н=
абряк |
<= o:p> |
<= o:p> |
<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-bidi-font-size:11.0pt;mso-ansi-language:UK;mso-farea=
st-language:
UK'>1Див. розділ «Особливості застосування».
<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-bidi-font-size:11.0pt;mso-ansi-language:UK;mso-farea=
st-language:
UK;mso-bidi-font-weight:bold;mso-bidi-font-style:italic'>2Дуже рідкісні випа=
дки
тривалих (до місяців або років), інвалідизуючих та потенційно незворотних
серйозних реакцій на лікарські засоби, що впливають на декілька, іноді бага=
то,
класів систем органів та органів чуття (включаючи такі реакції як тендиніт,
розрив сухожилля, артралгія, біль у кінцівках, порушення ходи, нейропатія (пов’язані з парестезією та невралгією), втома, психіатричні симпто=
ми
(включаючи розлади сну, тривогу, панічні атаки, депресію та суїцидальні дум=
ки),
порушення пам’яті та концентрації, та погіршення слуху, зору, смак=
у та
запаху) у зв’язку з використанням хінолонів та фторхінолонів у деяких випад=
ках,
незалежно від існуючих факторів ризику (див. розділ «Особливості
застосування»).
<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-bidi-font-size:11.0pt;mso-ansi-language:UK;mso-farea=
st-language:
UK;mso-bidi-font-weight:bold;mso-bidi-font-style:italic'>3Див. розділи
«Особливості застосування», «Здатність впливати на швидкість реакції при
керуванні автотранспортом або іншими механізмами».
<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-bidi-font-size:11.0pt;mso-ansi-language:UK;mso-farea=
st-language:
UK'>4У пацієнтів, які отримували фторхінолони,
повідомляли про випадки аневризми та розшарування аорти, іноді ускладнені
розривом (включаючи летальні наслідки), та регургітації/недостатності
будь-якого з клапанів серця (див. розділ «Особливості застосування»).
<=
span
lang=3DUK style=3D'mso-bidi-font-size:11.0pt;mso-ansi-language:UK;mso-farea=
st-language:
UK'>5Див. розділ «Протипоказання», «Особливості
застосування».
Частота
розвитку нижченаведених ефектів є вищою при застосуванні внутрішньовенного
шляху введення препарату, з наступною пероральною терапією або без неї.
Часто:
підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази.
Нечасто:
шлуночкова тахіаритмія, гіпотензія, набряк, асоційований із застосуванням
антибіотика коліт (включаючи псевдомембранозний коліт, у рідкісних випадках
асоційований із загрозливими для життя ускладненнями, див. розділ «Особливо=
сті
застосування»), судомні напади (у тому числі напади «grand mal»)=
(див.
розділ «Особливості застосування»), галюцинації, порушення функції нирок
(включаючи збільшення рівня азоту сечовини крові та креатиніну), ниркова
недостатність (див. розділ «Особливості застосування»).
У
рідкісних випадках після лікування іншими фторхінолонами повідомляли про
побічні ефекти, які можуть також виникнути під час лікування моксифлоксацин=
ом:
підвищений внутрішньочерепний тиск (включаючи псевдопухлину головного мозку=
),
гіпернатріємія, гіперкальціємія, гемолітична анемія, рабдоміоліз.
Звіт про очікувані побічні реакції
Повідомлення про =
побічні
реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змо=
гу
проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього
лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнт=
ам
або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюва=
них
побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через
Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: =
https://aisf.dec.gov.ua.
Тер=
мін
придатності. 5 років.
Негайне використання
=
Умови зберігання.
Для лікарського засобу не
потрібні спеціальні температурні умови зберігання. Зберігати у недоступному=
для
дітей місці.
Нес=
умісність.
Препарат несумісний з такими
розчинами:
– &n=
bsp;
розчини натрію бікарбонату 4,2=
% (42
мг/мл) та 8,4 % (84 мг/мл).
Не =
слід
змішувати препарат з іншими лікарськими засобами, окрім зазначених у розділ=
і «Особливі
заходи безпеки».
Упаковка.
= Розчин для інфузій по 250 мл у флаконі; 1, 5 або 10 флаконів у картонній коробці.<= o:p>
=
Категорія відпуску.
=
За
рецептом.
Виробник.
КРКА, д.д., Но=
во
место/KRKA, d.d., Novo mesto.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадж=
ення
його діяльності.
Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska
cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.