ЭКСПЕРТИЗА ПРОВЕДЕНА

ІНСТРУКЦІЯ

= для медичного застосування=

ДИК= ЛОКАЇН

(DICLOCAIN)

Склад:=

діючі речовини: diclofenac, lidocainе;

1 мл| розчину містить^^:: диклофенаку натрію 37= ,5 мг, лідокаїну гідрохлориду | 10 мг;

допоміжні речовини:<= /i> вода для ін’єкці= й, пропіленгліколь|, етанол 96 %, натрію метабісульфіт (Е 223), дина= трію едетат, 0,1 М розчин натрію гідроксиду.

<= /p>
Л= ікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

О= сновні фізико-хімічні прозорий безбарвний|безколірна| або= зі|із| злегка жовтуватим відтінком розчин.

<= /p>
<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'>Фармакотерапевтич= на група. Нестероїдні проти= запальні і протиревматичні засоби.

Код АТХ М01А В55.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Препарат містить натрієву сіль диклофенаку – нестероїдну= діючу речовину з вираженими протиревматичними, протизапальними, знеболювальними т= а антипіретичними властивостями. Пригнічення біосинтезу= простагландинів вважається основним механізмом його д= ії. Простагландини відіграють значну роль у розвитку запа= лення, болю і підвищення температури.

При ревматичних захворюваннях протизапальні і знеболювальні властивості препарату обумовлюють клінічну відповідь, яка характеризується вираженим зникненням ознак і симптомів: біль у стані споко= ю, біль при рухах, ранкова скутість і набряк суглобів, а також покращення функціональних властивостей суглобів. При посттравматичних/післяопераційних запаленнях диклофенак зумовлює швидке зменшення раптового болю і болю при рухах, а також зменшує набряки, спричинені запале= нням і ранами.

При одночасному застосуванні для лікування післяопераційного болю диклофенак значно знижує потребу в опіоїдах. Препарат може посилити вира= жений знеболювальний вплив на помірні і тяжкі болі неревматичного походження прот= ягом 15–30 хвилин після введення.

Препарат особливо ефективний при застосуванні для початкової терапії запальних і дегенеративних ревматичних захворювань, а та= кож для лікування болю, зумовленого неревматичним запаленням.

Фармакокінетика|. Середній об’єм розподілу <= span class=3DSpellE>диклофенаку натрію становить 0,12–0,17 л/кг, зв’язування з білками плазми крові відбувається більш ніж на 99 %.

Терапевтична концентрація диклофенаку у плазмі крові становить 0,7–2 мкг/мл.

Повторне введення препарату не зумовлює будь-я= ких змін з боку нирок. При дотриманні рекомендованих інтервалів між введеннями препарату не спостерігається його кумуляці= ї в організмі.

Диклофенак проникає у синов= іальну рідину, де його С_max визначається чер= ез 2–4 години після того, як були отримані значення пікової концентрації, <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-bidi-font-size:10.0pt;letter-spacin= g:-.1pt; mso-ansi-language:UK'>T_½ при цьому станови= ть                    3–6 годин. Тому навіть через 4–6 годин після введення препарату концентрації = диклофенаку у синовіальній рідині вищі, ніж у плазмі крові, і залишаються на вищих рівн= ях протягом 12 годин.

Приблизно половина всієї кількості введеного <= span class=3DSpellE>диклофенаку натрію піддається метаболізму першого проходження. Унаслідок цього рівні площі під кривою «концентрація/час» (AUC) після перорального або ректального прийому диклофенаку= натрію приблизно у два рази менші AUC, яка спостерігається після парентерального введення еквівалентної дози.

Біотрансформація диклофенаку відбувається частково за допомогою глюкуронування і метоксилювання. Два з виникаючих при цьому фенольних метаболітів фармакологічно активні, але меншою = мірою, ніж сам диклофенак.

Диклофенак виводиться із пл= азми крові з рівнем системного кліренсу 263 ± 56 мл/хв (середній рівень ± станда= ртне відхилення). Кінцевий T_½ препарату станови= ть 1–2 години. Приблизно 60 % введеної дози препарату виводиться нирками у вигляді метаболітів і менше 1 % – у незміненому вигляді. Частина введеної дози, що лишилася, виводиться у метаболізованому вигляді= з жовчю і калом.

Значних відмінностей в абсорбції, метаболізмі = та елімінації препарату залежно від віку пацієнтів не спостерігалося.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок після застосування звичайної дози препарату не спостерігалося будь-якого збільшен= ня кількості незміненого диклофенаку. Якщо кліренс креатиніну був нижче 10 мл/хв, розрахунковий рівень метаболітів у плазмі кр= ові у рівноважному стані був приблизно у 4 рази вищий, ніж у пацієнтів з нормал= ьною функцією нирок. Незважаючи на це, у кінцевому результаті метаболіти елімінувалися з жовчю.

У випадках порушень функції печінки (хронічний гепатит, компенсований цироз печінки) фармакокінетика і метаболізм препарат= у не відрізняються від таких у пацієнтів з нормальною функцією печінки.

<= /p>
Клінічні характеристики.

Пок= азання. Препарат признача= ти при наступних станах:

·&nb= sp;       загострення запальних чи дегенеративних форм ревматиз= му: ревматоїдний артрит, анкілозуючи= й спондиліт, остеоартрит, спондилоартрит, вертебральні больові синдроми, п= озасуглобовий ревматизм;

·&nb= sp;       гострі напади подагри;

·&nb= sp;       ниркова і печінкова коліки;

·&nb= sp;       біль, запалення та набряк після травм і хірургічних <= span class=3DSpellE>втручань.

Протипоказання.<= /b>

= ·&nb= sp;       Гіперчутл= ивість до діючих речовин або до будь-яких інших компонентів препарату;

= ·&nb= sp;       підвищена індивідуальна чутливість = до лідокаїну або до інших амідних місцевоанестезуючих засобів;

= ·&nb= sp;       судомні напади в анамнезі, спричине= ні застосуванням лідокаїну;

= ·&nb= sp;       синдром Вольфа – Паркінсона – Уайта;

= ·&nb= sp;       порфірія<= /span>;

= ·&nb= sp;       міастенія;

= ·&nb= sp;       антикоагу= лянтна терапія;

= ·&nb= sp;       кровотеча або перфорація у ділянці шлунково-кишкового тракту в анамнезі, пов’язана з попереднім лікуванням нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП);

= ·&nb= sp;       активна форма виразкової хвороби/кровотеча або рецидивна виразкова хвороба/кровотеча в анамнезі (два= або більше окремих епізоди встановленої виразки або кровотечі);

= ·&nb= sp;       наявність в анамнезі епізодів бронхоспазму, гострого риніту, назальних поліпів, кропив’янки або інших алергічних захворювань, зумовлених прийомом ацетилсаліцилової кислоти чи інших нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП);

= ·&nb= sp;       запальні захворювання кишечнику (наприклад хвороба Крона або виразковий коліт);

= ·&nb= sp;       печінкова недостатність;=

= ·&nb= sp;       ниркова недостатність;

= ·&nb= sp;       застійна серцева недостатність (NYH= A ІІ–ІV);

= ·&nb= sp;       ішемічна хвороба серця у пацієнтів,= які мають стенокардію, перенесли інфаркт міокарда;

= ·&nb= sp;       цереброва= скулярні захворювання у пацієнтів, які перенесли інсульт або мають епізоди транзиторних ішемічних атак;

= ·&nb= sp;       захворювання периферичних артерій;<= o:p>

·        протипоказано для лікування періопераційного болю при аортокоронарному шунтуванні= (або при використанні апарату штучного кровообігу);

= ·&nb= sp;       атріовентрикулярна блокада II і = III ступеня, синдром слабкості синусового вузла, си= ндром Адамса – Стокса, ви= ражена артеріальна гіпотензія, брадикардія, кардіогенний або гіповолемічний<= /span> шок, повна поперечна блокада серця;

= ·&nb= sp;       високий ризик післяопераційної кровотечі, порушень згортання крові, неповного гемостазу, порушень гемопоезу або цереброваскулярних= кровотеч.

Взаємодія з іншими лікарськ= ими засобами та інші види взаємодій. Можуть спостерігатися такі взаємодії диклофенаку натрію.

Літій, дигоксин. При одноч= асному застосуванні диклофенак може збільшувати концен= трації літію та дигоксину у плазмі крові. Рекомендуєть= ся контролювати рівні літію та дигоксину у сироват= ці крові.

Діуретики та інші антигіпертензивн= і препарати. Як і інші НПЗП, прийом диклофенаку<= /span> натрію одночасно з іншими діуретиками або антигіпертензивними препаратами [наприклад, β-блокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворюв= ального ферменту (АПФ)] може зумовлювати зниження антигіпертен= зивного ефекту цих препаратів. Такі комбінації слід застосовувати з обережністю, артеріальний тиск у цих пацієнтів, особливо літнього віку, слід періодично контролювати. Пацієнтам необхідно вживати належну кількість рідини. Рекомендується здійснювати контроль ниркової функції на початку супутньої терапії та періодично надалі, особливо у випадку прийому діуретиків та інгібіторів АПФ, враховуючи зростаючий ризик нефрот= оксичності.

Препарати, що спричиняють гіперкаліємію. Супутнє лікування калійзберігаючими діуретиками, циклоспорином, такролімусо= м або триметопримом може бути пов’язане зі збільш= енням рівнів калію у сироватці крові, тому контроль стану пацієнтів слід проводити частіше.

Інші НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, та кортикостероїди. Супутнє введення диклофенаку та інших системних НПЗП або кортикостероїдів може підвищити ризик шлунково-кишкової кровотечі або виразки. Слід уникати одночасного застосува= ння двох або більше НПЗП.

Антикоагулянти та антитромботичні препарати= . Рекомендується з обережністю приймати диклофенак натрію з антикоагулянтами та антитромбоцитарними препара= тами, тому що їх комбіноване застосування може підвищити ризик кровотечі. Хоча доказів впливу диклофенаку на дію антикоагулянт= ів не виявлено, надходили окремі повідомлення про ризик геморагічних ускладнень у пацієнтів, які приймали одночасно диклофенак та антикоагулянти. Тому рекомендований пильний нагляд за пацієнтами, які одноч= асно застосовують диклофенак і антикоагулянти, і, в = разі необхідності, корекція дозування антикоагулянтів. Як і інші нестероїдні протизапальні препарати, диклофенак у високих д= озах може оборотно пригнічувати агрегацію тромбоциті= в.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). = Одночасне застосування системних НПЗП та СІЗЗС може збільшувати ризик шлунково-кишков= их кровотеч.

Протидіабетичні препарати. Встановле= но, що диклофенак натрію можна призначати разом із пероральними гіпоглікемічними препаратами, не впливаючи при цьому на їх клінічні ефекти. Однак є окремі повідомлення про = гіпоглікемічні та гіперглікемічн= і реакції після призначення диклофенаку натрію, я= кі потребували зміни доз гіпоглікемічних препараті= в. У зв’язку з цим на тлі такої комбінованої терапії рекомендується контролювати рівень цукру в крові.

Метотрексат. Диклофена= к може пригнічувати кліренс метотрексату у ниркових канальцях, що призводить до підвищення рівня метотрекс= ату. При введенні НПЗП, включаючи диклофенак, менше = ніж за 24 години до лікування метотрексатом рекомендує= ться бути обережними, оскільки може зростати концентрація м= етотрексату в крові і збільшуватися токсичність цієї речовини. Були зареєстровані випад= ки серйозної токсичності, коли метотрексат і НПЗП, включаючи диклофенак, застосовували з інтервало= м у межах 24 годин. Ця взаємодія опосередкована через накопичення метотрексату в результаті порушення ниркової екскреці= ї у присутності НПЗП.

Циклоспорин. Диклофенак, як і інші НПЗП, може збільшувати нефротоксичність циклоспорину через вплив на прос= тагландини нирок. У зв’язку з цим його слід застосовувати у нижчих дозах, ніж для хвор= их, які циклоспорин не отримують.

Такролімус. При застосуванні НПЗП з такролімусом можливе підвищення ризику нефротоксичності, що може бути опосередковано через ниркові антипростагл= андинові ефекти НПЗП та інгібітори кальциневрину.=

Антибактеріальні хінолони. Існують о= кремі повідомлення про розвиток судом, які, можливо, були результатом одночасного застосування хінолонів та НПЗП. Це може спостерігатися у пацієнтів як з наявністю, так і з відсутністю в анамнезі епілепсії або судом. Таким чином, слід обережно призначати хінолони пацієнтам, які вже отримують НПЗП.

Фенітоїн. При застосуванні фенітоїну одночасно з диклофенаком рекомендується проводи= ти моніторинг концентрації фенітоїну у плазмі кров= і у зв’язку з очікуваним збільшенням експозиції фенітоїну<= /span>.

Колестипол та холестирамін.<= /span> Ці препарати можуть спричинити затримку або зменшення всмоктування диклофенаку. Таким чином, рекомендується застосовуват= и диклофенак принаймні за 1 годину до або через 4–6 год= ин після застосування колестиполу/холестираміну.

Серцеві глікозиди. Одночасне застосування серцевих глікозидів і НПЗП може по= силити серцеву недостатність, зменшити швидкість клубочкової<= /span> фільтрації і підвищити рівні глікозидів у плазмі крові.

Міфепристон. НПЗП не слід застосовувати протягом 8–12 днів після застосування міфепристону, оскі= льки НПЗП можуть зменшити його ефект.

Потужні інгібітори CYP2C9. Рекомендовано з обережністю признач= ати диклофенак одночасно із сильнодіючими інгібіторами CY= P2C9 (такими як сульфінпіразон та вориконазол), оскільки це може призвести до значного збільшення пікової концентрації у пл= азмі крові та підсилення дії диклофенаку у зв’язку з= інгібуванням його метаболізму.

Алкоголь. Застосування НПЗП та одночасне вживання алкоголю може посилити побічні ефекти діючої речовини, особливо з боку травного тракту або центральної нервової системи.

Також можуть спостерігатися такі взаємодії, пов’язані= з вмістом лідокаїну гідрохло= риду

β-адреноблокатори, пропранолол та інші, а також циметидин, пептидин, бупівакаїн, хінідин= , дизопірамід, амітриптилін= , нортриптилін, хлорпромазин, іміпрамін підвищують рівень лідокаїну в сироватці крові, зменшуючи його печінковий метаболізм.<= /p>
При інтоксикації серцевими глікозидами лідокаїн може посилювати тяжкість AV-блокади. Лідокаїн послаблює кардіотонічни= й ефект серцевих глікозидів.

При одночасному застосуванні з ант= иаритмічними засобами (аміодароном, вер= апамілом, хінідином та інші) або про= тисудомними засобами (похідними гідантоїну) посилюєт= ься кардіодепресивна дія.

При одночасному застосуванні з седативними та снодійними засобами, засобами для наркозу (гексобарбітал, = тіопентал натрію внутрішньовенно) можливе посилення пригнічувальної дії на центральну нер= вову систему.

Фенітоїн посилює кардіодепресивну дію лідокаїну.

При одночасному застосуванні з прок= аїнамідом можливі марення, галюцинації.

Лідокаїн може посилювати дію препаратів, що зумовлюють блокаду нервово-м’язової передачі, оскільки останні зменшують провідність нервових імпульсів.

Етанол посилює пригнічувальну дію = лідокаїну на дихання.

Норепінефрин, мексилетин – підсилюється токсичність лідокаїну (знижується кліренс лідокаїну).

Ізадрин і глюкагон – підвищується кліренс лідокаїну.

Мідазолам помірн= о підвищує концентрацію лідокаїну в крові.=

Інгібітори моноаміноксидази, аміназин, бупівакаїн, амітриптилін,= нортриптилін, іміпрамін&n= bsp;– при комбінованому застосуванні з лідокаїном підвищу= ється ризик розвитку артеріальної гіпотензії та проло= нгується місцевоанестезуюча дія останнього.

Наркотичні анальгетики (наприклад морфін) – при комбінованому застосуванні з лідокаїном посилює= ться аналгезивний ефект наркотичних анальгетиків, однак підсилюється і пригнічен= ня дихання.

Преніламін – підвищується ризик розвит= ку шлуночкової аритмії типу «пірует».

Пропафенон – можливе збільшення тривал= ості і підвищення тяжкості побічних ефектів з боку центральної нервової системи.=

Рифампіцин – можливе зниження концентр= ації лідокаїну в крові.

Поліміксин В – слід контролювати функцію дихання= .

Глікозиди наперстянки – на тлі інтоксикації лідокаїн може посилювати тяжкість                         AV-блокади.

Вазоконстриктори (епінефрин, метоксамін, фенілефрин) – при комбінованому застосув= анні з лідокаїном сприяють уповільненню всмоктування= лідокаїну і пролонгують дію останнього.

Гуанадрель, гуанетидин, мекаміламін, триметафан – при комбінованому застосуванні для спінальної та епідураль= ної анестезії підвищується ризик вираженої гіпотензії і брадикардії.

Ацетазоламід, тіазидні і петльові діуретики= – при комбінованому застосуванні з лідокаїном, спричи= няють гіпокаліємію і зменшують ефект останнього.

Антикоагулянти (у т. ч. ардепарин, д= алтепарин, данапароїд, еноксапарин, гепарин, варфарин та інші) – при комбінованому застос= уванні з лідокаїном збільшують ризик розвитку кровотеч= .

Особливості застосування|вживання|.

Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування мінімальної ефективної дози протягом найменшого можливого терміну, необхідн= ого для контролю симптомів.

При лікуванні НПЗП можуть виникати виразки, кровотечі= або перфорації шлунково‑кишкового тракту, незалежно від наявності попереджувальних симптомів або серйозних шлунково-кишкових явищ в анамнезі.=

Диклофенак натрію, = як і інші НПЗП, може збільшити ризик виникнення серйозних серцево-судинних тромботичних явищ, інфаркту міокарда та інсульту.

Слід бути обережними при призначенні препарату пацієн= там літнього віку. Зокрема, для пацієнтів літнього віку зі слабким здоров’ям та= для хворих із низьким показником маси тіла рекомендується застосовувати найнижчі ефективні дози.

Як і інші лідокаїновмісні лікарські засоби, препарат слід з обережністю призначати хворим на епілепсі= ю, при порушенні провідності серця, при дихальній недостатності.

Слід уникати застосування препарату з системними НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, через відсутність будь-я= кої синергічної користі і можливості розвитку додаткових побічних ефектів.=

Як і у разі застосування інших НПЗП, при застосуванні= диклофенаку можливі алергічні реакції, включаючи анафілактичні/анафілактоїдні реакції.

НПЗП завдяки своїм фармакодинамі= чним властивостям можуть маскувати ознаки і симптоми інфекції.=

При тривалому застосуванні знеболювальних засобів може виникати головний біль, який не можна лікувати збільшенням дози цих препара= тів.

Вплив на травний тракт. Повідомлялося про гастроінтестинальну кровотечу, виразку або перфорацію, яка може призвести до летального наслідк= у та яка може виникнути у будь-який момент під час лікування, незалежно від наявності або відсутності попереджувальних симптомів або серйозних проявів в анамнезі з боку шлунково-кишкового тракту, що було пов’язано з усіма НПЗП, включаючи диклофенак. Дикл= офенак натрію необхідно призначати під медичним наглядом та з обережністю пацієнта= м із симптомами, що вказують на шлунково-кишкові захворювання, або з виразкою шлунка чи кишечнику, кровотечею<= /span>, перфорацією шлунково-кишкового тракту в анамнезі. Ризик шлунково-кишкових кровотеч вищий при підвищенні доз НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією= , а також в осіб літнього віку. Якщо на тлі застосування препарату у пацієнтів розвивається шлунково-кишкова кровотеча або виразка шлунково‑кишкового тракту, препарат необхідно відмінити.

Щоб зменшити ризик шлунково-кишкових порушень у паціє= нтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею= або перфорацією, а також в осіб літнього віку, пацієнтів зі слабким здоров’= ям або з малою масою тіла, препарат необхідно призначати у мінімальній ефектив= ній дозі протягом якомога коротшого проміжку часу. Таким пацієнтам, а також пацієнтам, які регулярно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти/аспірину або інші лікарські засоби, що підвищують ризик небажаної д= ії на травний тракт, доцільно призначати комбіновану терапію з засобами, які м= ають захисну дію на слизову оболонку шлунка (наприкл= ад, інгібітори протонної помпи або мізопростол).

У пацієнтів літнього віку лікування НПЗП може мати бі= льш серйозні наслідки. Тому такі пацієнти мають повідомляти своєму лікарю про будь-які незвичні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (особливо крово= течі в травному тракті). Це також стосується хворих, які отримують супутні препарати, що можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, такі як системні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад варфарин), антитромботичні засоби (наприклад ацетилсаліцил= ова кислота) або селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну.=

Вплив на печінку. Хворим з порушеною функцією печінки при призначенні <= span class=3DSpellE>диклофенаку натрію необхідний ретельний медичний нагл= яд, оскільки на тлі прийому препарату можуть посилитися симптоми захворювання печінки.

На тлі лікування НПЗП може підвищуватися рівень одного або кількох печінкових ферментів крові. Такі зміни рід= ко супроводжуються клінічними симптомами. У більшості таких випадків зростання= цих показників залишається у межах граничних значень. Часто відзначалося помірне зростання цих показників вище норми (від ≥ 3 до < 8 × верхня межа норми), у той час як частота значного зростання рівнів цих ферментів (= ≥ 8 × верхня межа норми) становила приблизно 1 %. У 0,5 % пацієнтів, ок= рім підвищення рівнів печінкових ферментів, розвинулися клінічно маніфестні ураження печінки (еозинофілія, висип). Після відміни препарату підвищен= ий рівень цих показників зазвичай повертається до норми.

Якщо при прийомі препарату порушення функції печінки зберігаються або погіршуються, якщо виникають клінічні ознаки або симптоми захворювань печінки (наприклад, гепатит) або інші прояви (наприклад, еозинофілія, висип), диклофенак<= /span> натрію потрібно відмінити.

Перебіг захворювань, таких як гепатити, може проходити без продромальних симптомів.

Необхідно з обережністю застосовувати препарат пацієн= там з печінковою порфірією через імовірність провок= ації нападу.

Вплив на нирки. Оскільки при лікуванні НПЗП, включаючи диклофенак, повідомлялося про затримку рідини та набр= як, особливу увагу слід приділити хворим із порушенням функції серця або нирок, артеріальною гіпертензією в анамнезі, хворим літнього віку, хворим, які отримують супутню терапію діуретиками або препа= ратами, що суттєво впливають на ниркову функцію, та пацієнтам із суттєвим зниженням позаклітинного об’єму рідини з будь‑якої причини, наприклад до або пі= сля серйозного хірургічного втручання. У таких випадках як застережний захід рекомендується моніторинг ниркової функції. Припинення терапії зазвичай зумовлює повернення до стану, який передував лікуванню.
Загалом часте та регулярне застосування знеболювальних засобів, особливо комбінації декількох знеболювальних препаратів, може призвести до стійкого ураження нирок, що супроводжується ризиком розвитку ниркової недостатності («аналгетична нефропатія»).

Вплив на шкіру та підшкірну клітковину. У поодино= ких випадках повідомлялося про тяжкі шкірні реакції, іноді з летальним наслідко= м, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та генер= алізоване бульозне фіксоване медикаментозне висипання, пов’язані із прийомом диклофенаку. Пацієнти маю= ть високий ризик виникнення таких реакцій на початку лікування: розвиток реакц= ії у більшості випадків спостерігається протягом першого місяця лікування. У разі виникнення висипу на шкірі, ураження слизових оболонок або будь-якої ознаки= гіперчутливості прийом диклофена= ку слід припинити.

Реакції у місці ін’єкції. Повідомлялося про реакції у місці ін’єкції після введення диклофенаку внутрішньом’язово, включаючи некроз у місці ін’= єкції та медикаментозну емболію, також відому як синдром Нік= олау (особливо після ненавмисного підшкірного введення). Для внутрішньом’язового введення диклофенаку слід використовувати відпо= відну голку та техніку ін’єкції.

Системний червоний вовчак (СЧВ) та змішані захворювання сполучної ткани= ни. Пацієнти з СЧВ та змішаними захворюваннями сполучної тканини мають підвищений ризик асептичного менінгіту.

Вплив на серцево-судинну систему та на судини мозку. Пацієнтам= з такими захворюваннями, як клінічно підтверджена ішемічна хвороба серця, цереброваскулярна патологія, обл= ітеруючий атеросклероз периферійних артерій, та пацієнтам, які належать до групи ризи= ку (наприклад, при наявності артеріальної гіпертензії, гі= перліпідемії, цукрового діабету, при палінні), диклофенак мож= на застосовувати лише після ретельної клінічної оцінки. Оскільки кардіоваскулярні ризики диклофен= аку можуть зростати зі збільшенням дози та тривалості лікування, його необхідно застосовувати якомога коротший період та у найнижчій ефективній дозі. Слід періодично переглядати потреби пацієнта у застосуванні диклофенаку для полегшення симптомів та відповідь на терапію. З обережністю застосовува= ти пацієнтам віком від 65 років.

Для пацієнтів з наявністю в анамнезі артеріальної гіпертензії та/або застійної серцевої недостатності легкого або помірного ступеня тяжкості необхідним є проведення відповідного моніторингу та надання рекомендацій, оскільки у зв’язку із застосуванням НПЗП, включаючи диклофенак, були зареєстровані випадки затримки рідин= и та набряків.

Застосування диклофенаку, особливо у високих дозах (150 мг/добу) і протягом тривалого часу, може бути пов’язане з незначним збільшенням ризику розвитку артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензіє= ю, застійною серцевою недостатністю, стійкою ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваск= улярною хворобою призначати диклофенак не рекомендовано= . У разі необхідності застосування можливе лише після ретельної оцінки ризику-користі тільки в дозі не більше 100 мг на добу.

Пацієнти повинні бути проінформовані про можливе виникнення серйозних випадків (біль у грудях, задишка, слабкість, порушення мовлення). У цьому випадку треба негайно звернутися до лікаря.

При наявності у пацієнта застійної серцевої недостатн= ості (NYHA ІI–IV) протипоказано застосовувати препарат.

Вплив на гематологічні показники. Оскільки НПЗП можуть тимчасо= во пригнічувати агрегацію тромбоцитів, при тривалому застосуванні диклофенаку натрію, як і інших НПЗП, рекомендується контролювати гематологічні показники. Пацієнти з порушеннями гемостазу, геморагічним діатезом або гематологічними відхиленнями потребують пильного нагляду.

Астма в анамнезі. У паціє= нтів з бронхіальною астмою, сезонними алергічними ринітами, набряком назальної слизової оболонки (тобто назальними поліпами), хронічним обструктивним захворюванням легень або хронічними інфекціями респіраторного тракту (особл= иво якщо вони асоційовані з симптомами, що нагадують алергічний риніт) частіше,= ніж у інших пацієнтів, зустрічаються такі реакції на прийом НПЗП, як загострення астми (так звана непереносимість аналгетиків, <= span class=3DSpellE>лейкотрієнова астма, аспіринова<= /span> астма), набряк Квінке або кропив’янка. У зв’язк= у з цим таким хворим рекомендовані спеціальні запобіжні заходи (готовність до надання невідкладної допомоги). Це також стосується хворих з алергією на ін= ші речовини, що проявляється шкірними реакціями, свербеже= м або кропив’янкою.

Як і інші препарати, що пригнічують активність простагландинсинтетази, диклофен= ак натрію та інші НПЗП можуть спровокувати розвиток бронх= оспазму у пацієнтів, які страждають на бронхіальну астму, або у пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі.

Лідокаїн. Оскільки препарат містить лідокаїн, слід врахувати, що при обробці місця ін’єкц= ії дезінфекційними розчинами, що містять тяжкі метали, підвищується ризик розв= итку місцевої реакції у вигляді болючості і набряку.

Оскільки лідокаїн чинить виражену аритмогенну дію, слід з обережністю застосовувати препарат особам зі скаргами на аритмію у минулому.=

З обережністю застосовувати пацієнтам із серцевою недостатністю помірного ступеня, артеріальною гіпотенз= ією помірного ступеня, неповною АV-блокадою, порушенням вн= утрішньошлуночкової провідності, порушеннями функції печінки і нирок помірного ступеня (кліренс креатиніну 10 мл/хв), порушенням функції дихання, епілепсією, підвищеною судомною готовністю, тяжкою міастенією, після операцій на серці, при генети= чній схильності до гіпертермії, ослабленим хворим і пацієнтам літнього віку; при здійсненні ін’єкції у запалену (інфіковану) ділянку.

Під час застосування лідокаїну обов’язковим є контроль роботи серця за допомогою ЕКГ. У випадку порушень діяльності синусового вузла, подовження інтерва= лу Р–Q, розширення QRS або при розвитку нової аритмії слід зменшити дозу або відмінити препарат.

Перед застосуванням лідокаїну при захворюваннях серця (гіпокаліємія знижує ефективність лідокаїну) необхідно нормалізувати рівень калію у крові.

Допоміжні речовини. Препарат містить менше 1 ммоль (менше 23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Препарат міст= ить 19,01 об. % етанолу (алкоголю), тобто 300 мг/дозу.<= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'> Шкідливий для пацієнтів, хворих на алкоголізм. Слід бути обережним при застосуванні паціє= нтам із захворюваннями печінки (окрім зазначених у розділі «Протипоказання») та хворим на епілепсію.

Застосування у період вагіт= ності або годування груддю.

Вагітність. Починаючи з 20-г= о тижня вагітності, застосування диклофенаку може сприч= инити олігогідрамніон в результаті дис= функції нирок плода. Застосування препаратів, які містять лідокаїну гідрохлорид, протипоказане у період вагітності.=

Годування груддю. У зв’язку= з проникненням НПЗП у грудне молоко диклофенак на= трію не слід призначати жінкам, які годують груддю. Якщо таке лікування вкрай необхідне, слід припинити годування груддю.

Фертильність. Препарат може впливати на жіночу фертильність і тому не рекомендований жінкам, які планують вагітність. Слід розглянути питання про припинення застосування препарату жінкам, які не мож= уть завагітніти, а також жінкам, які проходять обстеження стосовно безпліддя.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Пацієнтам з порушеннями зору, запаморочення= м, сонливістю, млявістю, підвищеною втомлюваністю або іншими порушеннями з боку центральної нервової системи слід утримуватись від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

Спосіб застосування|вживання| та дози. Препарат застосо= вувати у вигляді внутрішньом’язових ін’єкцій. Дозу підби= рати індивідуально. Мінімальну ефективну дозу призначати протягом якомога коротш= ого проміжку часу.

Звичайною разовою дозою препарату є 1 ампула (тобто 7= 5 мг диклофенаку натрію), яка вводиться внутрішньом’язово 1 раз на добу шляхом глибокої ін’єк= ції у верхній зовнішній квадрат сідничного м’яза. Розчин слід використати одразу після відкриття ампули. Будь-яку кількість невикористаного розчину потрібно утилізувати.

При сильних болях (наприклад при коліках) препарат можна вводити 2 рази на добу з інтервалом у кілька годин, обов’язк= ово змінюючи при цьому місце ін’єкції. Поєднання парентера= льного введення препарату із застосуванням інших лікарських форм (таблетки, капсул= и, ректальні капсули, гель або пластир) припустиме за умови, що максимальна до= бова доза диклофенаку натрію не перевищує 150 мг.

Тривалість парентерального застосування препарату не має перевищувати 2 днів.

Не застосовувати препарат для внутрішньовенної ін’єкц= ії/інфузії.

Діти. Не застосовувати дітям.

Передозування.

<= u>Диклофенак= натрію.

Симптоми. Типові клінічні с= имптоми передозування диклофенаку натрію невідомі. У ви= падку передозування може виникнути головний біль, нудота, блювання, біль в епігастрії, шлунково-кишкові кровотечі, діарея, запаморочення, дезорієнтація, збудження, кома, сонливість, дзвін у вухах, сплутаність свідомості, втрата свідомості або судоми. У випадку тяжкого отруєння можливі гостра ниркова недостатність і ураження печінки. Передозув= ання може призводити також до розвитку артеріальної гіпотен= зії, пригнічення дихання та ціанозу.

Лікування. Протягом однієї години після прийому потенційно токсичної кількості препарату перорально може б= ути доцільним застосування активованого вугілля. Крім того, для дорослих слід розглянути можливість промивання шлунка протяго= м 1 години після застосування потенційно токсичної кількості препарату. Підтрим= уючі заходи та симптоматичне лікування для усунення таких ускладнень, як артеріа= льна гіпотензія, ниркова недостатність, судоми, подразнення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та пригнічення диха= ння. Специфічна терапія, наприклад форсований діурез, діаліз або гемоперфузія, не мають особливого значення при виведенні НПЗП, враховуючи високий рівень зв’язування цих препаратів з білками плазми та екстенсивний метаболізм. При частих або тривалих судомах необхідно внутрішньовенно ввести діазепам. Залежно від клінічного стану пацієнта можут= ь бути показані інші заходи. Лікування симптоматичне.

Лідокаїн.

Симптоми: оніміння язика і губ, збуджений стан, ейфорія, тривожність, нечіткість зору, тремор, депресія, сонливість, запаморочення, сплутаність свідомості, пригнічення дихання або зупинка дихання, брадикарді= я, порушення провідності серця, поперечна блокада серця, коматозний стан, запаморочення, загальна слабкість, зниження артеріального тиску аж до розви= тку шоку, тремор, тоніко-клонічні судоми, кома, кол= апс, можлива атріовентрикулярна блокада. Перші симпт= оми передозування у здорових людей виникають при концентрації лідокаїну в крові більше 0,006 мг/кг, судоми – при 0,01 мг/кг.

Лікування: припинення введення препарату, оксигенотерапія, протисудомні засоби, вазоконстриктори (норадреналін, мезатон), при брадикардії – холінолітики (0,5–1 мг атропіну). Можливе проведення інтубації, штучної вентиляції легенів, реанімаційних заход= ів. Діаліз не ефективний.

Поб= ічні реакції. У разі виникнення побічних ефектів необхідно звернутися до лікаря.=

У переліку можливих побічних ефектів враховано інформ= ацію щодо можливої дії активних речовин, що входять до складу препарату.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;mso-ansi-language:UK'>

Інфекції та інвазії: абсцеси у місці ін’єкції.

З боку крові та лімфатичної системи: тромбо= цитопенія, лейкопенія, анемія (у тому числі гемолітична і апласти= чна), агранулоцитоз.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості (анафілактичні та анафілактоїдні реакції, в тому числі артеріальна гіпотензія та шок), ангіоневроти= чний набряк (у тому числі набряк обличчя), відчуття жару, холоду або оніміння кінцівок.

З боку психіки: дезорієнтація, депресія, безсоння, нічні кошмари, дратівливість, невгамовність, психічні розлади.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, порушення сну, сонливість, парестезія, порушення пам’яті, судоми, занепокоє= ння, тремор, асептичний менінгіт, порушення смаку, інсульт, порушення чутливості, підвищена втомлюваність, сплутаність свідомості, втрата свідомості аж до ко= ми, галюцинації, м’язові сіпання, моторний блок, дизартрія, дисфагія, ністагм.

З боку органів зору: порушення зору, нечіткість зору, <= span class=3DSpellE>диплопія, неврит зорового нерва<= /span>, миготіння «мушок», світлобоязнь, кон’юнктивіт.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: вертиго, шум у вухах, порушення слуху, гіперакузія.

З боку серцево-судинної системи: посилене серцебиття, біль у грудях, інфаркт міокарда, серцева недостатність, артеріальна гіпертензія, артеріаль= на гіпотензія, васкуліт, аритмія, брадикардія, уповільне= ння провідності серця, поперечна блокада серця, зупинка серцевої діяльності, колапс, тахікардія, припливи.

З боку органів дихання: астма (в тому числі задишка), бронхоспазм, пневмоніт, пригнічення або зупинка дихання, риніт.

З боку шлунково-кишкового тракту: абдомінальний біль, нудота, блювання, діарея, абдомінальні спазми, диспепсія, метеоризм, анорексія, гастрит, блювання з кров’ю, шлунково-кишкові кровотечі, геморагічна діарея, мелена, виразки шлунка і кишечнику, у тому числ= і з кровотечею, або з перфорацією (іноді з летальними наслідками, особливо у пацієнтів літнього віку), коліт (у тому числі геморагічний коліт і загострення неспецифічного виразкового коліту або хвор= оби Крона), запор, стоматит (у тому числі виразковий стоматит), глосит, ураження стравоходу, діафрагмоподібні кишкові стриктури, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення: підвищен= ий рівень трансаміназ, гепатит, жовтяниця, дисфункція печінки, блискавичний гепатит, некроз печі= нки, печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висип (у= тому числі з частотою «невідомо»: фіксоване медикаментозне висипання, генералізоване бульозне фіксоване медикаментозне висипання), кропив’= янка, екзема, еритема, мультиформна еритема, синдром = Стівенса – Джонсона, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), ексфоліатив= ний дерматит, алопеція, фоточутливість, пурпура, алергічна пурпура, свербіж.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: затримка рідини в організмі, набряки, гостра ниркова недостатність, гематурія, протеїнурія, інтерстиціальний нефрит, нефроти= чний синдром, нирковий папілярний некроз.

З боку репродуктивної системи: імпотенція.

Загальні порушення та реакції у місці введення: загальне нездужання, злоякісна гіпертермія, слабкість, реакції у місці внутрішньом’язової ін’єкції, наприклад біль, відчуття легкого печіння або ущільнення тканин, набряк, медикаментозна емболія (синд= ром Ніколау), некроз у місці ін’єкції.

Повідомлялося про підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркт міокарда = або інсульт), пов’язаний із застосуванням диклофенаку, зокрема у високих терапевтичних дозах (150 мг на добу) та тривалий час.

Тер= мін придатності. 5 років.<= /p>

Умови зберігання. Зберігати в оригі= нальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.<= /span>

Несумісність. Не змішувати пре= парат з іншими розчинами для ін’єкцій.<= o:p>

Упаковка. По 2 мл в ампулах № 10 у коробці з перегородками; № 5×2, № 10 у блістері у коробці.=

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ТОВАРИ= СТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОРПОРАЦІЯ «ЗДОРОВ’Я».

=

Місцезнаходження виробника = та адреса місця провадження його діяльності. Україна, 61013, Харківська = обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 22.

=