ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосува= ння лікарського засобу

<= /span>

П’ЯТИРЧАТКА^® ІС

<= /span>

Склад:

діючі р�= �човини: метамізол натрію моног�= �драт, парацетамол, кофеїн-бензоат натрію, фенобарбітал, код�= �їну фосфат гемігідрат;

1 таблетка містить метамізолу натрію моногідрату 300 мг, парацетамолу 200 = мг, кофеїн-бензоату натрію 50 мг (у перерахунку на кофеїн 20 мг), фенобарбітал= у 10 мг, кодеїну фосфату гемігідрату 9,5 мг (у перерахунку на кодеїну основу 7 мг= );

допоміжні речовини: <= span style=3D'mso-ansi-language:UK'>крохмаль картопляний, ж�= �латин, кальцію стеарат.

= Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні вл�= �стивості: таблетки білого або біл�= �го з жовтуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з фас�= �ою. На одній поверхні таблетки нанесений товарний знак підприємства, на= другій поверхні таблетки – риска.

<= /span>

= Фармакотерапевтична група.

Аналгетики. Інші аналге�= �ики та антипіретики. Піразолони. Метамізол натрію, комбінації= з психолептиками.

Код АТХ N02B B72.

<= /span>

Фармакологічні властив�= �сті.<= o:p>

Фармакодинаміка. <= /span>

Комбінова= ний лікарський засіб, який чинить знеболювальну, жарозн�= �жувальну та протизапальну дію.=

Метамізол= натрію ‒ похідна речовина пір�= �золону, належить до нес�= �ероїдних протизапальних засобів. Має аналгетичні = та антипіретичні властивості, чинить спазмолітичну дію на гладку мускулатуру = жовчних і сечовивідних шляхів, мускулатуру матки.

Парацетамол – ненаркотичний аналгетик, блокує цикло�= �ксигеназу (ЦОГ) переважно у центральній нервовій системі (ЦНС), �= �пливає на центри болю та терморегуляції, чинить аналгетичну та жа= рознижувальну дію.

Кофеїн ст�= �мулює психомоторні центри головного мозку, чин= ить аналептичну дію, полегшує проникнення аналгетиків крізь гематоенц= ефалічний бар’єр, запобігає колапсу, збуджуючи судиноруховий центр, усуває се= дативні ефекти інших компонентів лікарського засобу.

Фенобарбі= тал у складі лікарського засобу чинить седативну, спа= змолітичну та міорелаксуючу дію, потенціює активність аналгетичних компо= нентів.

Кодеїн – наркотичний аналгетичний засіб, ефект�= � якого подібні до ефектів морфіну, проте зі значно слабшою аналгетичною дією і більш м’яки�= � седативним ефектом. Кодеїн є слабким аналге�= �иком центральної дії. Кодеїн чинить свою дію, взаємодіючи з μ-о�= �іоїдними рецепторами, хоча він має з ними низьку спорідненість, знеболювальний еф�= �кт кодеїну обумовлений його перетворенням у мор�= �ін. Показано, що кодеїн, особливо у комбінації з іншими аналгетиками, та�= �ими як парацетамол, ефективний у лікуванні гострого н�= �цицептивного болю. Кодеїн зменшує збудливість кашльового ц�= �нтру. У невеликих дозах не спричиняє пригнічення дихального центру, не порушу= є функцію миготливого епітелію і не зменшує бронхіальну секрецію.

Фармакокінетика.

Метамізол натрію добре та швидко абсорбується у шл�= �нково-кишковому тракті (ШКТ). У стінках кишечник= у гідролізується з утворенням активного метаболіту; незмін�= �ний метамізол у крові відсутній. Зв’язок активного метаболіту з білками �= �лазми крові – 50–60 %. Терапевтична дія розвивається через 20–40 хви�= �ин після прийому внутрішньо та досягає максимуму через 2 години. Метаболізується у печінці, виводиться нирками.

Парацетам= ол швидко абсорбується у ШКТ, зв’язується з білками плазми. Пері= од напіввиведення з плазми становить 1–4 години. Метабо�= �ізується у печінці з утворенням глюкуроніду та сульфату пара�= �етамолу. Виводиться нирками головним чином у вигляді продуктів кон’югації, ме= нш ніж 5 % екскретується у незміненому вигляді.

Кофеїн до�= �ре абсорбується вздовж усього кишечнику. Ме= таболізується у печінці. Виводиться з се�= �ею (10 % у незміненому вигляді).

Фенобарбі= тал повільно, але практично повністю абсорбується у ШК= Т (80 %) та рівномірно розподіляється в органа= х і тканинах організму. Проникає крізь гістогематичні бар’єри т= а в грудне молоко. Добре проникає крізь плаценту. Фенобарбітал майже на 45&nb= sp;% зв’язується з білками плазми крові. Максимальна концентрація в крові �= �постерігається через 1–2 години після п�= �ийому. Ефект настає протягом 30–60 �= �вилин. Метаболізується у печінці, індукує мікро= сомальні ферменти печінки. З організму виводиться повільно, що створює передумо= ви для кумуляції фенобарбіталу. Період напіввиведення становить 2–4 доби. Виводиться нирками у вигляді неактивних = метаболітів, до 25 % дози – у незміненом= у вигляді. Екскреція незміненого фенобарб�= �талу нирками залежить від pH сечі і може підвищуватися у лужному середовищі.=

Кодеїн та= його солі швидко абсорбуються у ШКТ. При застосува�= �ні внутрішньо максимальна концентрація кодеїну у плазмі крові досягається протя= гом 1 години. Кодеїн завдяки своїй ліпофільності швидко проникає крізь �= �ематоенцефалічний бар’єр, накопичується у жировій тканині та меншою мірою – у тканинах з високим рівн�= �м перфузії (легенях, печінці, нирках та селезінці). Пер= іод напіввиведення з плазми крові становить 3–4 години. Співвідноше= ння сили анал= гетичного ефекту при пероральному застосуванні / в�= �утрішньом’язовому введенні �= �тановить приблизно 1 : 1,5. Метаболізується О- і= N-деметилюванням у печінці з утворенням морфіну та норкодеїну. Кодеїн= та його метаболіти екскретуються нирками, переважно у вигляді кон’юга= тів із глюкуроновою кислотою. Більшість продуктів екскреції виводиться з сечею протягом 6 годин і до 86 % дози ви= водиться з організму протягом 24 годин. Близько 70 % дози виводиться у ви�= �ляді вільного кодеїну, 10 % – у вигляді вільного та кон’югованого �= �орфіну і ще 10 % – у вигляді вільного або кон’югованого= норкодеїну. Тільки сліди продуктів екскреції = виявляються у фекалі�= �х.

<= /span>

Клінічні характ�= �ристики.

Показання.

Виражений больовий синдром різного генезу (біль у с= углобах, м’язах, радикуліт, менструальний біль, невралгії, головний �= �а зубний біль, мігрень). Застудні та пропасні стани, що супроводжуються больо= вими симптомами та запаленнями.

Лікарський засіб показани= й до застосування дітям віком від 12 років для лікування гострого = помірного болю, який не полегшується і�= �шими знеболювальними засобами, такими як парацетамол або ібуп�= �офен (як монопрепаратами).

Протипоказання.=

Підвищена чутливість до кодеїну або інших опіоїдни= х аналгетиків, до кофеїну а= бо інших похідних ксантинів (теофілін, теобромін),= до похідних піразолону або до будь-якого з компонентів лікарського засобу; = період після операції н�= � жовчовивідних шляхах, виразкова хвороб�= � шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загостре�= �ня; стани, при яких інгібування перисталь= тики слід уникати чи при яких розвивається здуття живота; ризик паралі= тичної непрохідності кишечнику, хронічний з= апор, виражені порушення функ= ції нирок та/або печінки, вроджена гіпербілірубінемія (у тому числі синдром Жиль= бера), гострий панкреатит, цукровий діабет, гіпертиреоз= , гостра респіраторна депресія, рес= піраторні захворювання із задишкою, обстру�= �тивним синдромом, бронхіальна астма (не= слід застосовувати опіоїди під час астматичного нападу); органічні захворювання серцево-судинної системи (у тому числі ат= еросклероз), декомпенсована серцева недостатність, ішемічна хвороба серця, г�= �стрий інфаркт міокарда, порушення серцевого ритму, підвищений артеріальни�= � тиск, виражена артеріальна гіпотензія, схильність до спазму судин, тромбоз, тром= бофлебіт, захворювання крові (зокрема агранулоцитоз, лейкопенія, цитостатична = нейтропенія, інфекційна нейтропенія, тромбоцитопенія, виражена анемія, гемолі= тична анемія), дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, порфірія, = міастенія, глаукома, черепно-мозкові трав�= �и або стани, що супроводжуються підвищеним внутрішньоч�= �репним тиском (на додаток до ризику респіраторної депресії та підвищення вн�= �трішньочерепного тиску кодеїн може чини= ти вплив на зіничну реакцію та інші вітальн�= � реакції при оці�= �ці неврологічного стату�= �у); депресія, депре�= �ивні розлади зі схильністю хворого до суїцидальної пове�= �інки, стани підвищеного збудження, порушення сну (у тому числі безсоння), епі= лепсія; алкогольна, наркотична, медикаме�= �тозна залежність (у тому числі в анамнезі); стан алкогольного сп’яніння<= /span>.

Застосування= лікарського засобу протипоказане, якщо є підозра на гостру хірургічну патологію у пацієнт= а, до встановлення діагнозу.

Застосування лікарського засобу протипоказане таким �= �рупам пацієнтів:

– дітям віком до 12 років;

– дітям = віком від 12 = до 18 років, яким проводять тонзилектомію та/а�= �о аденоїдектомію задля запобігання виникненню обструктивного апное під час = сну;

– дітям віком від 12 до 18 рок�= �в зі скомпрометованою дихальною функцією;

– жінкам у період вагітност= і або годування груддю;

– пацієнтам будь-якого вік�= �, які мають �= �адшвидкий метаболізм за участю CYP2D6;

�= � пацієнтам літнього віку.

Не застосовувати супутн= ьо з β-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, інгібіт= орами моноаміноксидази (МАО) та протягом 2 тижнів після припинення застосування і�= �гібіторів МАО.

Взаємодія з іншими ліка�= �ськими засобами та інші види взаємодій.

Взаємодії, пов’язані з �= �етамізолом натрію

Не слід застосовувати м�= �тамізол натрію одночасно з рентгеноконтрастними речовинами, колоїд= ними кровозамінниками та пеніциліном. Метамізол натрію посилює дію пероральни�= � цукрознижувальних лік�= �рських засобів, непрямих коагулянтів, глюкокортикостеро= їдів, індометацину, фенітоїну, ібупрофену �= �ляхом витіснення їх зі зв’язку з білками крові. Метамізол н�= �трію може індукувати ферменти метаболічних шляхів, включаючи CYP2B6 та CYP3A= 4. Одночасне застосування метамізолу натрію з бупропіоном, ефавірензом, метадоном, вальпроатом, цик�= �оспорином, такролімусом та сертраліном може= спричинити зменшення плазмової концентра�= �ії цих лікарських засобів, що потенційно може призвести до = послаблення їхнього терапевтичного ефекту. Таким чином, реко�= �ендується бути обережними у разі одноча�= �ного застосування метамізолу натрію з іншими = лікарськими засобами; клінічну відповідь та/або рівні лікарських засобі= в у плазмі крові слід контролювати у разі необхідності.

Метамізол натрію посилю= є седативну дію алкого= лю. При одночасному застосуванні метамізолу нат= рію з діуретиками (фуросемід) можливе зниження діуретичного ефекту. Мієлот= оксичні лікарські засоби спричиняють посилення гематотоксичності. Сарколізин= , тіамазол, лікарські засоби, які пригнічують актив= ність кісткового мозку (зокрема препарати золота), при засто�= �уванні з метамізолом натрію збільшують ймовірність гематотоксичності, у тому числі розвитку лейкопені= ї. Метамізол натрію у високих дозах може спричинити збільшенн�= � концентрації метотрексату у плазмі крові та посилення його токсичних ефекті= в (насамперед на ШКТ і систему кровотворення). При супутньому застосува= нні метамізолу натрію з іншими несте�= �оїдними протизапальними лікарськими засобами (Н�= �ЗЗ) потенціюється їх знеболювальна та жарознижувальна дія та збільшується ймо�= �ірність адитивних побічних ефектів. = Побічні реакції, пов’язані із застосуванням мет�= �мізолу натрію, посилюються при одночасному застосуванні з іншими ненар�= �отичними аналгетиками, трициклічними антидепресантами, гормональними контрац= ептивами та алопуринолом. Застосування метамізолу натрію у комбінації з хлорпромазином або іншим�= � похідними фенотіазину може призвести до розвитку вираженої гіп= отермії. Знеболювальну дію = метамізолу натрію посилюють седативні засоби, транквілізатори (діазепам, триме�= �озин тощо). У разі одночасного застос= ування ефективність метамізолу натрію зменшуют= ь фенілбутазон, глютетимід, барбіт�= �рати та інші індуктори мікросомальних ферментів печі= нки, посилюють ‒ кодеїн, блокатори Н₂-гіс�= �амінових рецепторів, пропранолол.

Взаємодії, пов’язані з парац= етамолом

Швидкість абсорбції пар= ацетамолу може збільшуватися при застосуванні з метокл�= �прамідом або домперидоном і зменшуватися при застосуванні з холести�= �аміном. Холестирамін не слід застосовувати протягом однієї години пі�= �ля прийому парацетамолу.

Лікарські засоби, які ін= дукують мікросомальні ферменти, такі як протисудомні препарати= та оральні стероїдні контрацептиви, можуть прискорювати метаболізм парацета= молу і спричиняти зниження його концентр= ації в плазмі крові та збільшення швидкості е�= �імінації. Барбітурати зменшують жарозни= жувальний ефект парацетамолу. Лікарські засоби, як�= � стимулюють активність мікросомальних ферментів, зокрема барбітурати, та алког�= �ль можуть підвищувати гепатотоксичність парац�= �тамолу, особливо у разі прийому токсични= х доз. При одночасному застосуванні па�= �ацетамолу з гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив л�= �карських засобів на печінку. Одночасне застосування високих доз парацетамолу з = ізоніазидом підвищує ризик розвитку гепатотоксичного синдрому.

Пробенецид і�= �гібує зв’язування парацетамолу з глюкуроновою кислотою, що= призводить до зменшення кліренсу пара= цетамолу на 50 %, = тому при одночасному застосуванні дозу парац�= �тамолу слід знизити.

П= арацетамол може знижувати біодоступність ламотридж= ину зі зменшенням його ефективності через індукцію метаболізму лікарського �= �асобу в печінці.

П= ри одночасному прийомі парацетамолу і зидовудину підви�= �ується ризик розвитку нейтропенії.

П= арацетамол може впливати на період напіввиведення х= лорамфеніколу. Клінічна значущість цих даних не з’ясована. �= �ри супутньому застосуванні парацетамолу з хлорамфеніколом не по= трібно проводити рутинний моніторинг стану пацієнта, але слід враховувати цю п= отенційну взаємодію, особливо у пацієнтів, які недостатньо харчуються.

Р= екомендується з обережністю призначати парацетамол од�= �очасно з флуклоксациліном, оскільки так�= �й прийом асоціюється з метаболічним ацидо�= �ом із високою аніонною різницею, особливо у пацієнтів з факторами ризику (= див. розділ «Особливості застосування»).

Антикоагулянтний ефект = варфарину та інших кумаринів може посилитися з підвищенням = ризику кровотечі при довготривалому регулярному щоденному застосуванні з па�= �ацетамолом; періодичний прийом не виявляє значного ефекту.

Парацетамол знижує ефек= тивність діуретиків.

Не застосовувати одноча= сно з алкоголем.

Взаємодії, пов’язані з �= �офеїном

У разі одночасного = застосування кофеїну з:

‒ протисудомним= и лікарськими засобами [барбітуратами (у тому числі пентобарбіталом, примідоном), похідними гіда�= �тоїну (особливо фенітоїном)] – прискорення метаболізму та збільшення= кліренсу кофеїну;

‒ флувоксаміном= , мексилетином – підвищення концентрації кофеїну в плазмі крові;

‒ нікотином – п�= �ишвидшення виведення кофеїну;

‒ кетоконазолом= , дисульфірамом, ципрофлоксацином, норфлоксацином, енокс�= �цином, піпемідиновою кислотою ‒ уповільнення виведення кофеїну та збіль�= �ення його концентрації в плазмі крові;

‒ метоксаленом �= �� уповільнення виведення кофеїну з можливим посиленням = його ефекту та розвитком токсичної дії;

‒ циметидином, г= ормональними контрацептивами, ізоніазидом – посиленн= я дії кофеїну;

‒ β-адреноблокаторами ‒ взаємне зн�= �ження терапевтичних ефектів лікарських засобів (див. розділ «Протипо�= �азання»);

‒ опіоїдними ан�= �лгетиками, анксіолітиками (�= � тому числі діазепамом), снодійними і седативними за= собами – зниження ефекту лікарських засобів;

‒ ерготаміном –= підвищення абсорбції ерготаміну з ШКТ;

‒ клозапіном – �= �ідвищення концентрації клозапіну в плазмі крові;

‒ препаратами к�= �льцію – зниження абсорбції лікарських засобів;

‒ теофіліном та = іншими похідними ксантинів – зниження кліренсу лікарськи= х засобів, збільшення ризику адитивних фармакодинамічних і токсичних ефектів;

‒ пр�= �паратами літію – підвищення кліренсу літію (одноч= асне застосування не рекомендується);<= /o:p>

‒ α- та β-адреном= іметиками (у тому числі фенілпроп= аноламіном), психостимулюючими засобами, тиреотропни= ми засобами, аналгетиками-антипіретиками – посилення ефекту лікарських засобів;

‒ серцевими глі�= �озидами – посилення дії та підвищення токсичності = серцевих глікозидів;

‒ інгібіторами �= �АО, фуразолідоном, прокарбазином і селегіліном ‒ можливий �= �озвиток небезпечних серцевих аритмій або вираженого підвищення артеріального= тиску.

Кофеїн може посилю�= �ати тахікардіальний ефект деяких деконгестантів.

Кофеїн може впливати на ефекти ідроцилам= іду.

Кофеїн є а= нтагоністом засобів для наркозу, транквілізаторів та= інших лікарських засобів, які пригнічують ЦНС, конкурентним антагоністом препарат= ів аденозину.

Одночасне застосув= ання з лікарським засобом П’ятирчатка^® ІС інших лікарських засобів, які містять ко�= �еїн, чи супутнє вживання кофеїновмісних напоїв може призвести до = надмірної стимуляції ЦНС. Пацієнтам слід уникати надмірного вживання кави аб= о чаю.

Взаємодії, пов’язані з �= �енобарбіталом

Фенобарбітал індукує фе= рменти печінки і таким чином може прискорювати метаболізм деяк�= �х лікарських засобів, які метаболізують�= �я за участю цих ферментів [включаючи парац�= �тамол, саліцилати, непрямі антикоагулянти, серцеві глікозиди (дигіт= оксин), протимікробні (хлорамфенікол, доксициклін, метронідазол, рифампіцин, с�= �льфаніламід), противірусні, протигрибкові (гризеофульвін, ітраконаз�= �л), протиепілептичні (протисудомні), психотропні (трициклічні антидепресанти= ), гормональні (естрогени, прогестогени, кортикостероїди, тиреоїдні гормони), іму�= �осупресивні (глюкокортикостероїди, циклоспорин, цитостатики), антиаритмічні= , антигіпертензивні (β-адреноблокатори, блокатори кальцієвих каналів), пероральн= і цукрознижувальні лікарські засоби тощо]. Можливий вплив фенобарбіталу на ко= нцентрацію фенітоїну, карбамазепіну та клоназепаму в крові. = Фенобарбітал може прискорювати метаболізм пероральних кон= трацептивів, що призводить до втрати їхнього ефекту. Фенобарбітал підвищує токсичність м= етотрексату. Фенобарбітал посилює дію аналгетиків, анестетиків, не�= �ролептиків, транквілізаторів. У разі суп= утнього застосування фенобарбіталу з іншими лік�= �рськими засобами, які пригнічують ЦНС, можлив= е взаємне посилення дії (седативно-снодійного �= �фекту), що може супроводжуватися пригніченням дихання. Алкоголь посилює д= ію фенобарбіталу і може збільшувати його токсичність. Лікарські засоби, які м= ають властивості кислот (аскорбінова кислота, хлорид амонію), та препарати, що �= �істять вальпроєву кислоту, посилюють дію барбітуратів. Стан пацієнтів, які одн= очасно отримують лікування вальпроатом та фенобарбіталом, слід контролювати на �= �аявність ознак гіперамоніємії. У половині зареєстрованих випадків гіпера= моніємія протікала безсимптомно і не обов’язково призводила до енцефалопаті�= �. Інгібітори М�= �О (�= � тому числі фу�= �азолідон, прокарбазин, селегі�= �ін) пролонгують ефект феноб= арбіталу. Рифампіцин може знижувати ефект фенобарбіталу. При засто= суванні у комбінації з препаратами золота збільшується ризик ураження ниро�= �. При тривалому одночасному застосуванні з НПЗЗ існує ризик утворенн= я виразки шлунка та кровотечі. Одночасне застосування фенобарбіталу ра= зом із зидовудином посилює токсичність обох лікарських засобів.

Взаємодії, пов’язані з �= �одеїном

Повідомляли про випадки= серотонінового синдрому (включаючи змінений психічний стан, розл�= �ди вегетативної нервової системи та нервово-м’язові порушення) у пацієнтів, �= �кі приймали опіоїди, особливо при одночасному застосуванні з іншими серот�= �нінергічними лікарськими засобами (включаючи селективні інгібітори зворотного захоплення серото= ніну (СІЗЗС), інгіб= ітори зворотного захоплення серотоніну та нор�= �дреналіну (ІЗЗСН), трициклічні антидепресанти, інгібітори МАО, див. розд= іл «Протипоказання»). Не слід застосовувати к�= �деїн у комбінації з інгібіторами МАО або протягом 2 тижнів після припинення їх= застосування. Застосування інгібіт= орів MAO у комбінації з петидином було пов’язане = з тяжким збудженням/пригніченням ЦНС (включаючи артеріальну гіпертензію / = артеріальну гіпотензію). Незважаючи на те, що такі явища не бул= о задокументовано у разі застосування кодеїну, не виключено, що по= дібна взаємодія може відбутися (див. розділ «Особливос�= �і застосування»).

Кодеїн по�= �илює ефекти депресантів ЦНС. При одночасному застосу= ванні кодеїну з алкоголем можливе посилення гіпотензивного, седативного е�= �ектів алкоголю та його пригнічувального впливу на дихальну діяльність; з анестет�= �ками (у тому числі натрію оксибутиратом), антигістамінн= ими засобами із седативними властивостями – можливе посилення= депресії ЦНС та/або пригнічення дихання, та/або посилення артеріальної г�= �потензії; з нейролепт= иками (у тому числі фенотіазин= овими транквілізаторами) – посилення седативного та гіпотензив�= �ого ефектів; з анксіолітиками, седативними і снодійними засобами – пос�= �лення седативного ефекту, підвищення ризику пригнічення дихання.

Застосув�= �ння опіоїдів у комбінації із седативними лікарськими з�= �собами, такими як бензодіазепіни або пре= парати з дією, подібною до дії бензодіазепінів, �= �ідвищує ризик седації, пригнічення дихання, ко= ми або летального наслідку через посилення пригнічувальної дії на Ц= НС. Дози лікарських засобів та тривалість супутнього лікування слід об�= �ежити (див. розділ «Особливості застосування»).

Застосування кодеїну у ко�= �бінації з антигіпертензивними засобами може поси�= �ити гіпотензивну дію.

Кодеїн уп�= �вільнює абсорбцію мексилетину, що призводить до �= �ниження антиаритмічного ефекту останнього. При одночасном= у застосуванні кодеїну та хінідину аналгетична дія коде= їну, ймовірно, буде значно знижена через негативний вплив хінідину на його �= �етаболізм.

При застосуванні кодеїн= у у великих дозах дія серцевих глікозидів (дигоксин та інші) мо= же посилюватися.

При засто�= �уванні кодеїну у комбінації із хлорамфеніколом можливе = підвищення концентрації кодеїну у плазмі крові через інгібування його мета= болізму; з ненаркотичними аналгетиками – посилення аналгет= ичної дії; із противиразковими лікарськими засобами �= � циметидин може пригнічувати метаболізм кодеїну, що= призводить до підвищення концентрації останнього у плазмі крові.

При одноч�= �сному застосуванні кодеїну з протидіар= ейними засобами, антихолінергічними засобами (н= априклад, атропіном) або лікарськими засобами з дією, подібною до дії антихолі= нергічних засобів, підвищується ризик розвитку тяжкого запору, який може призв�= �сти до паралітичної кишкової непрохідності та/або до затримки сечі.=

Кодеїн антагонізує дію цизаприду, мет�= �клопраміду та домперидону на перистальт= ику ШКТ.

Слід уник�= �ти премедикації опіоїдами, оскільки вони зн= ижують концентрацію ципрофлоксацину у плазмі крові.

При засто�= �уванні з ритонавіром можливе підвищення концентрації опіоїдн= их аналгетиків (зокрема кодеїну) у плазмі крові.

Трициклічні антидепресанти можуть п�= �силити пригнічувальні ефекти о= піоїдних аналгетиків.

Застосування кодеїну у �= �омбінації з опіоїдними антагоністами (наприклад, бупренорфіном,= налоксоном, налтрексоном) може прискори�= �и розвиток синдрому відміни.

Застосування опіоїдів може перешкод�= �ати дослідженню евакуації вмісту шлунка, оскільки опіоїди затримують випо= рожнення шлунка, а також гепатобіліарній візуалізації при застосуванні T= echnetium Tc 99m Disofenin, оскільки опіоїдна терапія може спри= чинити звуження сфінктера Одді і підвищення тиску у жовчовивідних шляхах.=

Особливості застосуван�= �я.

= Не зас�= �осовувати лікарський засіб для зняття гострого бол= ю у животі (до з’ясування причини).<= /i> Оскільки метамі= зол натрію має протизапальні та знеболювальні властиво= сті, він може маскувати ознаки інфекції, симптоми неінфекційних захворювань і ус�= �ладнень з больовим синдромом, що може ускладнювати їх діагностику.

Ризик медикаментозного ураження печінки=

Повідомля= ли про випадки гострого= гепатиту, перева= жно гепатоцелюлярного характеру, у пацієнтів, які приймал�= � метамізол натрію, прояви якого з’являлися у період від дек= ількох днів до кількох місяців після початку лікування препаратом. Симптоми в= ключали підвищення рівнів печінкових ферментів у сироватці крові, з жовтянице�= � або без неї, часто в контексті реакцій гіперчутливості до інших лікарс�= �ких засобів (наприклад, висипів на шкірі, дискразії крові, лихоманки та еози= нофілії) або у супроводі проявів аутоімунного гепатиту. Більшість пац= ієнтів одужали після відміни лікування метамізолом натрію; однак відо= мо про поодинокі випадки прогресування печінкової недостатності аж до виникнен�= �я необхідності трансплантації печ= інки.

Механізм розвитку ураження печінки, індукованого = метамізолом натрію, чітко не з’ясований, але наявні дані свідчать про= імуноалергічний механізм.

Пацієнтів потрібно проі= нструктувати щодо необхідності повідомити лікаря про появ�= � симптомів, що вказують на ураження печінки. Якщо є підозра на ураження печін= ки, пацієнтам слід припинити прийом метамізолу натрію; у пацієнтів потрібно �= �цінити показники функціонального стану печінки.

Випадки ураження печінки під час лікування метам= ізолом натрію є дуже рідкісними, але точну частоту розвитку цієї побічної реа= кції неможливо розрахувати. У деяких пацієнтів спостеріга= ли рецидиви ураження печінки після повторного застосування м�= �тамізолу натрію. Якщо у пацієнта раніше вже виникало ураження печінки під ча�= � лікування метамізолом натрію, і не було встановлено інш= их причин ураження печінки, не слід повторно застосовувати лікарські з�= �соби, що містять метамізол натрію.<= /span>

При застосуванні мет= амізолу натрію можливий розвиток агран�= �лоцитозу. У зв’язку з цим пацієнтів слід попереди= ти до початку лікування, що при появі без видимої причини ознобу, гарячки, болю у горлі, утрудненого ковтан= ня, кровоточивості ясен, при зблідненні шкірних покривів, астенії, при розвитку в= агініту або проктиту, появі висипів на шкірі та слизових оболонках слід негайно= припинити застосування лікарського засобу та звернутися до лікаря.=

У пацієнтів із захворюваннями печінки збі�= �ьшується ризик гепатотоксичної дії парацетамолу. = Ризик передозування лікарського засобу вищий �= � пацієнтів з нециротичним алкогольним ураженням печінки.

З особливою= обережністю слід застосовувати парацетамол пацієнта= м зі зневодненням, дефіцитом глутатіону, хронічною недостатністю харчування, пор�= �шенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації, ШКФ ≤ 50 мл/�= �в), порушенням функції печінки (див. розділ «Протипоказання»), пацієнтам з ма�= �ою тіла < 50 кг, у разі супутнього застосування лікарських засобів, які впл= ивають на функцію печінки.

В= ідомо про випадки порушення функції печінки / печі�= �кової недостатності у пацієнтів з дефіцитом глутаті�= �ну.

У пацієнтів зі зниженим рівнем глутатіону = (зокрема з тяжкими інфекціями, такими як сепсис) при прийомі парацетамолу підв�= �щується ризик виникнення метаболічного ацидозу. Симптомами метаболічного ацидо�= �у є глибоке, прискорене чи утруднене дихання, нудота, блювання, втрата апетиту= . Слід негайно звернутися до лікаря у разі появи цих симптомів.

Р= екомендується з обережністю застосовувати парацетамол= одночасно з флуклоксациліном через підвищений ризик метаболічного ацидозу �= �з високою аніонною різницею, особливо пацієнтам із сепсисом, недостатністю харчування та інш�= �ми станами, асоційованими з дефіцитом глутатіону, а також пацієн= там, які приймають максимальну добову дозу парацетамолу. Слід проводити= ретельний моніторинг стану пацієнтів, включаючи контроль рівня 5-оксопроліну у = сечі.

Лікарський засіб слід з = обережністю призначати пацієнтам з артритами легкої форми, які приймають а= налгетики кожен день, та пацієнтам, які застосовують варфарин або подібні препарати, які �= �ають антикоагулянтний ефект.

Застосування лікарського засобу під = час гострого нападу астми протипоказане (див. розділ «Протипоказан= ня»). У хворих на атопічн= у бронхіальну астму і поліноз існує підвищений риз�= �к розвитку реакцій гіперчутливості. Лікарський засіб слід п= риймати з обережністю при підвищеній чутливості до аналгетиків та НПЗЗ, у разі= наявності алергічних захворювань, у тому числі в анамнезі (у зв’язку з пі�= �вищеним ризиком розвитку анафілактичного шоку у цієї категорії па= цієнтів).

З обережністю слід заст�= �совувати лікарський засіб при виразковій хворобі шлунка та дванадц= ятипалої кишки у стадії ремісії, при порушеннях функції печінки та нирок (див.= розділ «Протипоказання»), захворюваннях щитовидної залози (у тому числі гіпотире�= �зі, див. розділ «Протипоказання»), захворюваннях сечовивідних шляхів, при г= іперкінезах, хронічних інфекціях дихальних шляхів, при пневмонії, порушен�= �ях дихальної функції, гострій інтоксикації лікарськими засобами, при л= ікуванні цитостатичними лікарськими засобами (тільки під = контролем лікаря). Потрібно= знизити дозу лікарського засобу осла= бленим пацієнтам, пацієнтам з артеріальною гіпотензією (див. розділ «П�= �отипоказання»), гіпертрофією передміхурової залози, гіпофункцією/недостатністю= наднирко�= �их залоз (наприклад, хворобою Аддісона), запал= ьними захворюваннями кишечника, включаю�= �и неспецифічний виразковий коліт та хворо�= �у Крона (кодеїн з�= �ижує перистальтику, підвищує тонус і сегмента= цію кишечника та може підвищувати тиск у товстій кишці) (див. розділ «Протипоказ�= �ння»), зі стриктурою уретри, судомними станами, пацієнтам у шоковому �= �тані. Слід знизити дозу лікарського засобу для пацієнтів із нирковою недоста= тністю (див. розділ «Протипоказання»). Потрібно з обережністю застосовувати лі�= �арський засіб пацієнтам із захворюваннями н= ирок в анамнезі (пієлонефрит, гломерулонефрит) та пацієнтам= , які нещодавно перенесли хірургічні втручанн= я на кишечнику (через можливе зниження моторики ШКТ) або сечовивідних шляхах (та= кі пацієнти більш схильні до затримки сеч�= �випускання, спричиненої безпосередньо спазмом уретрального сфін= ктера та запором внаслідок застосування кодеїну). Слід з обережністю призначати л= ікарський засіб пацієнтам з феохромоцитомою (опіоїди можуть стимулю�= �ати вивільнення катехоламінів шляхом індукції вивільнення ендогенного гістам= іну). Пацієнта�= � із захворюваннями жовчовивідних шляхів (зокрема жовчнокам’ян�= �ю хворобою) слід уникати застосування опіоїдних = аналгетиків або застосовувати їх у комбі= нації зі спазмолітиками.

Лікарський засіб потрібно призначат�= � з обережністю пацієнтам, стан яких може погіршитися внаслідок прийому опіоїдів, = та пацієнтам, які приймають депресанти ЦНС.

Ризик розвитк�= � серотонінового синдрому

Повідомляли про випадки серо= тонінового синдрому у пацієнтів, які приймали опіоїди, особлив�= � у разі одночасного застосування з іншими серотонінергічними лікарськими з= асобами, включаючи СІЗЗС, ІЗЗСН, трициклічні антидепресанти, інгібітори МАО (див. роз= діл «Протипоказання»). Якщо супутнє лікування опі�= �їдами є клінічно обгрунтованим,= рекомендується проводити відповідне медичне спостереження за ста�= �ом пацієнта. <= /span>Застосування петидину і можливо інши= х опіоїдних аналгетиків пацієнтам, які приймають інгібітори MAO, може бути по�= �’язане з дуже тяжкими реакціями, іноді з летальним наслідком. Якщо застос�= �вання кодеїну пацієнтам, які приймають інгібітори MAO, є життєво необхідним, слід = припинити застосування інгібіторів МАО за 2 тижні до початку лікування кодеї�= �ом (див. розділи «Протипоказання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші ви�= �и взаємодій»).

= Ризик, пов’я= заний із одночасним застосуванням седативних лік= арських засобів, таких як бензодіазепіни або препарати з дією, подібною до дії бен�= �одіазепінів

Супутнє застосування кодеїну і седативних лікар�= �ьких засобів, таких як бензодіа�= �епіни або препарати з �= �ією, подібною до дії бензодіазепінів, може призвести до седації, пригніче�= �ня дихання, коми та летального наслідку (див. розділ «Взаємодія з іншими= лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Тому призначення кодеїну у к= омбінації з седативними засобами можливе лише у разі відсутності альтерна= тивних варіантів лікування. Якщо одночас= не застосування кодеїну і седативних лікар�= �ьких засобів є необхідним, слід застосовувати найнижчі ефективні дози, а= тривалість лікування повинна бути якомога коротшою. Під час супутньої тера�= �ії потрібно контролювати стан пацієнта. Пацієнтів, які отримують суп�= �тню терапію, та осіб, я= кі за ними доглядають, слід проінформувати про симп= томи пригнічення дихання та седації.

Метаболізм за участю CYP= 2D6

Кодеїн перетворюєт�= �ся у його активний метаболіт – морфін – у печінці за участю= ферменту CYP2D6. Якщо пацієнт має дефіцит цього ферменту або я�= �що у пацієнта CYP2D6 повністю відсутній, адекватний знеболювальний еф�= �кт не буде отриманий. До 7 % кавказького населення може ма�= �и цю особливість метаболізму. Однак, якщо пацієнт має надшвидкий метаболізм з= а участю CYP2D6, існує підвищений ризик розвитку побічних ефектів – симптомів о�= �іоїдної токсичності – навіть при застосуванні звичайних доз. У таких паці�= �нтів перетворення кодеїну у морфін швидко призводить до встановлення більш = високого рівня морфіну у сироватці крові, ніж очікувалося. Загальні симптом�= � опіоїдної токсичності: сплутаність свідомості, сонливість, поверхневе дихан= ня, звужені зіниці, нудота, блювання, запор, відсутність апетиту. У тяжких випа= дках можливі симптоми циркуляторної та дихальної депресії, які можуть бути небе�= �печними і дуже рідко летальними.

Дані про поширеність н�= �дшвидких метаболізаторів за участю CYP2D6 в різних п�= �пуляціях наведено нижче:

Популяція

Поширення, %

Африканці/ефіопи

29

Афроамериканці<= /span>

3,4–6,5

Монголоїди

1,2–2

Кавказці

3,6–6,5

Греки

6

Угорці

1,9

Північні європейці=

1–2

Післяопераційне засто�= �ування дітям

Повідомляли про те, що �= �астосування кодеїну дітям після тонзилектомії та/або аденоїд= ектомії задля запобігання виникненню обстру�= �тивного апное під час сну зрідка призводило до життєво небезпечних не= сприятливих подій, у тому числі з летальним наслідком (див. розділ «Протип�= �казання»). Всі діти отримували дози кодеїну у відповідному діапазоні доз. Од�= �ак є докази того, що ці діти були або надш= видкими, або екстенсивними метаболізаторами коде= їну.

Діти зі скомпрометован= ою дихальною функцією

Застосування кодеїну п= ротипоказане дітям, у яких дихальна функція може бути скомпром= етована нервово-м’язовими порушеннями, тяжкими серцевими або респіраторними за�= �ворюваннями, інфекціями верхніх дихальних шляхів або легенів, мультитрав= мами або масштабними хірургічними втручаннями. Ці фактори можуть посилити �= �имптоми токсичності морфіну.

Тяжкі ш�= �ірні побічні реакції

Під час лік�= �вання фенобарбіталом було зареєстровано випад= ки розвитку небезпечних для життя шкірних реакцій, зокрема синдрому Стівен= са ‒ Джонсона та токсичного епідермального некролізу (синдром Лаєлл�= �). При лікуванні метамізолом натрію реєс�= �рували тяжкі шкірні побічні реакції, включаючи синдром Стівенса ‒ Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та індуковану лікарським засобом реак= цію з еозинофілією та системними симптомами (DR= ESS-синдром), які можуть загрожувати життю або призвести до летального на�= �лідку. Перед початком терапії лікарським засобом = П’ятирчатка^® ІС пацієнтів слід проінфо�= �мувати про ознаки та симптоми тяжких шкірних реакцій. Під час = лікування необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнтів щодо по= яви цих характерних симптомів. Р= изик розвитку синдрому Стівенса – Джонсона або токсичного епідермальног= о некролізу є найбільшим у перші тижні лікування. У разі появи симптомів, що вк�= �зують на тяжкі шкірні побічні реакції <= /span>(наприклад, = прогресуючі шкірні висипи, часто з пухирями, та ураження слизової оболонки), слід негайно припинити прийом лікарс�= �кого засобу і надалі ні в якому разі не застосовувати л= ікарські засоби, які містять метамізол натрію або фенобарбіт�= �л (див. розділ «Протипоказання»). Рання діа= гностика та негайне припинення застосування лікарсь= кого засобу, який міг спричинити симптоми синдрому Стівенса ‒ Джонсона а�= �о токсичний епідермальний некроліз, дають змогу досягти найкращих результат�= �в у лікуванні.

Слід уникати тривалого �= �астосування лікарського засобу у зв’язку з можливістю кумуляції = фенобарбіталу та розвитку залежності. Для барбітуратів характерний синдром ві�= �міни. У паціє= нтів, які можуть мати фізичну залежність, припинен= ня лікування слід проводити поступово, щоб уникнути прискорення розвитку симпт�= �мів синдрому відміни.

При тривалому застосуванні кофеїну можливий розвиток �= �сихологічної залежності.

Регулярне чи тривале застосування ко= деїну може призвести до розвитку психологічної та фізичної залежності. Ко= деїн слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі зловживанням психоактивним= и речовинами (у тому числі в анамнезі) або психічними захворюваннями (див. розділ «Протипоказання»). Неправильне застосув�= �ння кодеїну може призвести до передозування та/або летального насл= ідку (див. розділ «Передозування»). Опіоїдні аналгетики знижують слиновиділення, що м= оже спричинити розвиток карієсу та кандидамікозу слизової оболонки ротової= порожнини.

Застосування лікарського засобу може �= �пливати на результати аналізів допінг-контролю у спортсменів, на резу= льтати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози. Застосування кофеїну може стати причи�= �ою хибного підвищення рівня сечової кислоти у крові, що визна= чається методом Bittner. Кофеїн може підвищувати рів= ні 5-гідроксиіндолоцтової кислоти, ванілілмигдалевої кислоти та катехоламі= нів у сечі, що може призвести до хибноп= озитивних результатів діагностики феохромоцитоми = та нейробластоми.

У період лікування можли�= �е забарвлення сечі у червоний колір (за рахунок виведення метаболіту мет�= �мізолу натрію), що не має клінічного значення.

Л= ікарський засіб слід приймати у найнижчій ефективн= ій дозі протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів= .

Не слід перевищувати рекомендовані дози. У �= �азі передозування слід негайно звернутися до лікаря, навіть якщо пацієнт почуває себе добре, через ризик н= еоборотного ураження печінки (див. розділ «Передозування»).

Не слід застосовувати лікарський засіб дов�= �е встановленого терміну без консультації з лікарем. При застосуванні лікарського засобу більше 3= діб необхідно контролювати морфологічний склад крові (через мієлото= ксичність метамізолу натрію), а також показники функції печінки і нирок.<= /span>

При трива�= �ому застосуванні, а також при застосуванні л�= �карського засобу у дозах, які значно перевищують рекомендовані терапевтичні = дози, можливе посилення проявів побі= чних реакцій.

Якщо симп�= �оми зберігаються довше 3 днів або, навпак= и, стан здоров’я погіршується (виникає гарячка �= �и ознаки вторинної інфекції), або з’являються небажані явища, необхідно п�= �изупинити застосування лікарського засобу та звернутися за консультацією до= лікаря щодо його подальшого застосування.<= /o:p>

Не прийма�= �и лікарський засіб з іншими препаратами, що містять ме= тамізол натрію, парацетамол, кофеїн, фенобарбітал або кодеїн.

Під час лікування препа�= �атом заборонено вживати алкогольні напої.

П= ід час застосування лікарського засобу не реко�= �ендується надмірне вживання напоїв, що містять кофеїн (у тому числі чаю, кави), ос= кільки це може спричинити посилення побі= чних ефектів кофеїну, таких як запаморочення, = підвищена збудливість, безсоння, неспокі= й, почуття тривоги, роздратованість, головн= ий біль, порушення з боку ШКТ, тахікардія.

Тривале застос= ування будь-якого знеболювального препарату для лікування= головного болю може призвести до посилення головного болю. Пацієнтів слід= проінформувати, що у такому разі їм потрібно звернутися за консультацією до = лікаря, а терапію знеболювальним лікарським засобом припинити. Розвиток г= оловного болю, спричиненого надмірною медикаментозною терапією, слід запідозр�= �ти у пацієнтів з частим або щоденним головним болем попри регулярне застосув�= �ння препаратів від головного болю (або через регулярне застосування цих засобі�= �).

Під час застосування лікарсь= кого засобу дітям потрібно проводити постійний лікарський контроль= (див. розділи «Протипоказання», «Діти»).

1 таблетка лікарського засоб�= � П’ятирчатка^® = ІС містить 1 ммоль (або 23 мг) натрію, що становить 1,15&nb= sp;% від рекомендованого ВООЗ максимального добового споживання натрі= ю для дорослої людини (2 г). Пацієнтам, які дотримують�= �я дієти з контрольованим вмістом натрію, слід з обережністю застосову�= �ати цей лікарський засіб.

Застосування у період ваг�= �тності або годування груддю.

Період вагітності

Застосування лікарського засобу у пе= ріод вагітності протипоказане.=

При застосуванні фенобарбіт= алу у III триместрі вагітності можливе виникнення фізичної �= �алежності у плода, що призводить до появи синдрому відміни у новонародженого, який= проявляється судомами, збудженістю, порушенням згортання крові. Застосуванн�= � фенобарбіталу під час пологів може призвести до пригнічення дихання у новон= ародженого.

Повідом�= �яли про можливий зв’язок між виникненням у немовлят вад дихальної= системи та серця і застосуванням кодеїну у І три= местрі вагітності. Регулярне застосування кодеїну у період в�= �гітності може спричинити розвиток фізичної залеж�= �ості у плода, що призводить до симптомів<= /span> абстиненції у новон�= �родженого. Застосування кодеїну п= ід час пологів може пригнічувати дихання у новонародженого. = Застосування опіоїдних аналгетиків може призвести до шлункового стазу під час пологів, підвищення ризику аспіраційної = пневмонії у матері.

Період г= одування груддю

Застосування лікарського засобу у пе= ріод годування груддю протипоказане.~~<= /span>~~

Парацетамол і кофе�= �н виділяються у грудне молоко, але у клінічно незначних к= ількостях. Хоча виражених проявів токсичних ефе= ктів кофеїну не спостерігали у немовлят, які пер= ебувають на грудному вигодовуванні, проте кофеїн може чинити �= �тимулювальний ефект на немовля.

Фенобарбіта�= � у значній кількості проникає у грудне молоко і може �= �ригнічувати ЦНС у дитини.

При засто= суванні у звичайних терапевтичних дозах кодеїн і й= ого активний метаболіт можуть бути присутніми у грудному молоці у дуже низь�= �их концентраціях, що навряд чи може чинити негативний вплив на немовля. О= днак, якщо пацієнтка має надшвидкий метаболізм за= участю CYP2D6, у грудному молоці може встановлюватися бі�= �ьш високий рівень морфіну, у дуже рідкісних випадках це може спричинити по= тенційно летальні симптоми опіоїдної токсичності у немовляти.

Здатність впливати на шви�= �кість реакції при керуванні автотранспортом або іншими ме�= �анізмами.

Під час лікування препаратом слід утр= имуватися від керування автотранспортом або іншими механізмами �= �ерез можливість виникнення таких ефектів, як сплутаність свідомості, сонл�= �вість, запаморочення, галюцинації, розлади зору або судоми. Опіоїдні аналге�= �ики посилюють ефекти алкоголю.

Спосіб застосування та �= �ози.

Лікарський засіб слід п�= �иймати внутрішньо.

Рекомендована доза для �= �орослих і дітей віком від 12 років – 1 таблетка 1–3 рази на добу. Макс= имальна разова доза – 2 таблетки, добова – 3 таблетки.

Не слід перевищувати рекомендовану дозу.

Тривалість безперервно�= �о застосування лікарського засобу – не більше 3 діб. Якщо симптоми не зникають, слід звернутися до лікаря. У виняткових в= ипадках за рекомендацією та під наглядом лікаря термін лікування мож= е бути збільшений.

Діти.

Лікарськи= й засіб показаний до застосування дітям віком ві= д 12 до 18 років для лікування гострого помірного болю, я= кий не полегшується іншими знеболювальними засобами, такими = як парацетамол або ібупрофен (як монопрепаратами) (див. розділ «Показання�= �).

Застосування лікарсько�= �о засобу протипоказане дітям віком до 12 років, оскільки існує ризик розвитку серйо�= �них і небезпечних для життя побічних реакцій через варіабельний та непередбачув�= �ний шлях перетворення кодеїну у морфін у пацієнтів цієї вікової групи (ди= в. розділ «Протипоказання»).

Кодеїн не застосовувати= дітям віком від 12 до 18 років, яким проводять тонзилектомію та/або аденоїде�= �томію задля запобігання виникненню обструктивного апное під час сну, через р= изик розвитку серйозних і небезпечних для життя побічних реакцій (див. розділи �= �Протипоказання», «Особливості застосування»).

Кодеїн не застосовувати= дітям віком від 12 до 18 років зі скомпрометованою дихальною функцією= через ризик розвитку с�= �рйозних і небезпечних для життя побічних реакцій (див. розділи «Протипо�= �азання», «Особливості застосування»).

Кодеїн не застосовувати дітям віком від 12 до 18 рок= ів, які мають надшвидкий метаболізм за= участю CYP2D6 (див. розділи «Протипоказання�= �, «Особливості застосування»).<= /p>

Передозування.

При перших симптомах пере�= �озування слід негайно звернутися за медичною допомогою.

П= ередозування метамізолу натрію

�= �имптоми: шум у вухах, сонливість,= судомний синдром, марення, порушення свідомості, слабкість= , гіпотермія, виражене зниження артеріального тиску, тахікардія, відчутт= я серцебиття, гострий агранулоцитоз, геморагічний синдром, гостра ниркова нед= остатність, олігурія, анурія, дисфагія,= нудота, блювання, гастралгія/гастрит, = печінкова недостатніст�= �, параліч дихальних м’язів, задишка.

Лікування: індукція блювання, промивання шлунка, за�= �тосування сольових проносних засобів, ентеросорбентів, проведення форсованого= діурезу, симптоматичної терапії, спрямованої на підтримку життєво важливих функцій. = У тяжких випадках можливий гемодіаліз, гемоперфузія, перитонеальний діаліз.= У разі розвитку судомного синдрому слід вводити внутрішньовенно діазепам і швидкодіючі барбітурати.

П= ередозування парацетамолу

У разі застосування лік�= �рського засобу у дозі, яка перевищує рекомендовану дозу, слід негай= но звернутися до лікаря через ризик ураження печінки. Передозування парацет�= �молу може спричинити печінкову недостатність, що може потребувати транс= плантації печінки або мати летальний наслідок.

Симптоми. Прийом понад 12 г парацетамолу або пона= д 150 мг парацетамолу на кілограм маси тіла (залежно від того, яке числове з= начення кількості парацетамолу є меншим) може призвести до тяжкого ураження печінки. Розвиток ураження печі= нки, про яке свідчить підвищення рівня трансаміназ у плазмі крові, клінічно мож�= � проявлятися через 8‒36 годин після прийому надмірної дози парацетамолу. Біо= хімічні маркери ураження печінки досягають своїх максимальних значень ті�= �ьки через 3‒4 доби після передозування, клінічні симптоми ураження печінки макс�= �мально проявляються через 4–6 діб після передозування. Прийом 5 г або більше пара�= �етамолу може призвести до ураження печінки у пацієнтів з факторами ризику (тривалий прийом карбамазепіну, фенобарбіталу, фен= ітоїну, примідону, рифампіцину, звіробою або інших лікарських засобів, які індукують ферменти печінки; регулярне вживання надмірної кількості �= �лкоголю; недостатність глутатіонової системи,= наприклад, розлади харчової поведінки, кістозний фіброз, ВІЛ-інфекці�= �, голодування, муковісцидоз, кахексія).

Симптоми передозування = парацетамолу в перші 24 години: блідість, нудота, блювання, втрата апетит= у, абдомінальний біль. Клінічні ознаки передозування можуть не проявлятися. Ура= ження печінки виникає, коли підвищена кількість токсичного метаболіту парацет= амолу (який зазвичай нейтралізується дією глутатіону при застосуванні звичай�= �их доз парацетамолу) необоротно зв’язується з тканинами печінки. Можуть = виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отру�= �нні печінкова недостатність може прогресувати до енцефалопатії, крововил�= �вів, гіпоглікемії, коми та летального наслідку. Гостра ниркова недостатність з= гострим некрозом канальців може проявлятися сильним болем у попереку, ге�= �атурією, протеїнурією і розвинутися навіть при відсутності тяжкого ураження = печінки. Повідомляли про серцеву аритмію та панкреатит.

При тривалому застосува= нні парацетамолу у великих дозах з боку органів кровотворення може �= �озвинутися панцитопенія, апластична анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, агр�= �нулоцитоз, нейтропенія. При прийомі великих доз з боку= ЦНС можливі запаморочення, психомоторне збудження, п= орушення орієнтації; з боку сечовидільної системи − нефротоксичніс�= �ь (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз).<= /p>
Лікування. У разі передозування не�= �бхідна швидка медична допомога! Па�= �ієнта слід негайно доставити у лікарню, навіть якщо = відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою і �= �люванням та можуть не відображати тяжкості передозування і ризику ураження органів. Концентр�= �цію парацетамолу в плазмі крові слід вимірювати через 4 години після прийому лікарського зас= обу або пізніше (більш ранні концентрації є недос= товірними). Ефективним є внутрішньовенне введення N-ацетилцистеї�= �у протягом 8 годин після прийому надмірної дози парацетамолу. Ефективніс�= �ь антидоту після цього часу різко знижується, проте подальше застосування = N-ацетилцистеїну аж до 24-ї години після передозування, а можливо і довше, м�= �же бути певною мірою ефективним. При відсутності блювання ефективним може бу�= �и пероральне застосування метіоніну протягом 10‒12 годин після передозування. = Може бути доцільним лікування активо= ваним вугіллям у межах 1 години після прийому надмірної дози пара= цетамолу. Недостатньо доказів щодо ефе= ктивності промивання шлунка у разі передозування, зумовленого тільки п= арацетамолом.

П= ередозування кофеїну

Прийом лікарського= засобу П’яти�= �чатка^® ІС у кількості, яка спричиняє клінічно вира�= �ені симптоми передозування кофеїну, ймовірно, призведе до ураження печінки, с= причиненого передозуванням парацетамолу.

�= �имптоми. Передозування кофеїну �= �оже спричинити такі стани, як головний біль, запаморочення, емоційн�= � збудження, неспокій, нервозність, драті�= �ливість, ажитація, почуття тривоги, психомоторне �= �будження, незв’язність думок і мовлення, сплутаність свідомості, делірі= й, безсоння, підвищена тактильна або больова чутливість, тремор, м’язові посм= икування, судомні напади (при гострому передозуванні – тоніко-клонічні судоми),= дзвін у вухах, гарячка, прискорене дихання, почервоніння обличчя, припливи, = аритмія, тахікардія, екстрасистолія, нуд�= �та, блювання, іноді з домішками крові; біль в = епігастральній ділянці, гастроінтестина= льні порушення, збільшення частоти сечовипус�= �ання, збільшення діурезу, зневоднення.

�= �ікування. При передозуванні кофе�= �ну необхідно промити шлунок. Застосування актив�= �ваного вугілля може бути ефективним при його прийомі протягом 1 години після <= span style=3D'letter-spacing:-.1pt'>передозування, проте можливість застосування активован= ого вугілля можна розглядати у межах 4 годин після прийому надмірної дози кофе= їну. Слід підтримувати вентиляцію легенів, баланс рідини та солей, можливий= гемодіаліз; при судомних нападах – вводити внутрішньовенно діазепам, феноб�= �рбітал або фенітоїн. Специфічного антид�= �ту немає, проте як підтримувальний захід мо�= �на застосувати антагоністи β-адренорецепторів для зниження кардіот�= �ксичних ефектів.

П= ередозування фенобарбіталу

Симптоми гостр= ого отруєння барбітуратами легкого або середнього ст�= �пеня тяжкості: запамороче= ння, підвищена втомлюваність, навіть глибокий сон, від я= кого пацієнта неможливо розбудити. Можуть спостерігатися реакції гіперчутл= ивості: ангіоневротичний набряк, свербіж, висип (зокрема кропив’янка).

Симптоми гострого тяжко�= �о отруєння барбітуратами: пригніченн= я ЦНС, аж до глибокої коми, що супрово�= �жується тканинною гіпоксією; поверхневе дихання, спочатку прискорен= е, потім сповільнене дихання; пригнічення дихання, аж до його зупинки; �= �ригнічення серцево-судинної діяльності, включаючи порушення серцево�= �о ритму, зниження артеріального тиску, аж до колаптоїдного стану; зниження темп�= �ратури тіла, зменшення діурезу, прискорене серцебиття або брадикардія, п= ослаблення або відсутність рефлексів, ністагм, головний біль, атаксія, нудота, с= лабкість.

Якщо не лі= кувати отруєння, можливий летальний наслідок че= рез судинну недостатність, дихальний параліч або набряк легенів.

Лікування: терапія симптоматична (насамперед моніто�= �инг основних життєвих функцій організму: дихання, пул�= �с, артеріальний тиск); інтен= сивна терапія у разі необхідності. Потрібно ст�= �білізувати та нормалізувати дихання і кровообіг. Для лікування дихальної недос= татності необхідно проводити штучне дихання, для купірування шоку ‒ вливати �= �лазму і плазмозамінники. Якщо після прий= ому надмірної кількості фенобарбіталу пройш= ло небагато часу (не більше 6 годин), слід провести промивання шлунка з подаль= шим введенням сорбенту (акт�= �воване вугілля) та сульфату натрію. З метою швидкого виве= дення барбітурату з організму можна проводити форсований діурез лугам�= �, а також гемодіаліз та/або гемоперфузію.

П= ередозування кодеїну

С= имптоми передозування кодеїну можуть бути замас�= �овані клінічними проявами тяжкого ураження печінки, спричиненого передозу�= �анням парацетамолу. У разі передозуван�= �я необхідна негайна медична допомога, навіть якщо симптоми п�= �редозування відсутні!

�= �имптоми. Першими проявами перед�= �зування кодеїну є нудота та блювання. Клінічною тріадою передозування опіоїдів вважаєть= ся кома, точкові зіниці (міоз) та респіраторна депресія з подальшим розши�= �енням зіниць при розвитку гіпоксії. �= �остра респіраторна депресія може спричинити ц�= �аноз, уповільнене чи утр= уднене дихання, сонливість, атаксію, рідше – набряк леге�= �ів. Інші симптоми пер= едозування опіоїдів: апное, задишка, гіпотермія, суд�= �ми (особливо у дітей), сплутаність свідомості, сильне запаморочення, вираже= на сонливість; нервозність, неспокій, емо= ційне збудження, галюцинації, артеріальна гіпо= тензія та тахікардія (можливі, але малоймовірні); брадикардія, недостатніст= ь кровообігу, колапс, затримка сечовиділення, виражена слабкість. Можуть спост= ерігатися ознаки вивільнення гістаміну. При пе= редозуванні опіоїдів повідомляли про випадки розвит�= �у рабдоміолізу, який прогресував до ниркової недостатності. Передозування посилюється при одночасному прийомі алк�= �голю та психотропних засобів. Тяжка депресія ЦНС, зо�= �рема пригнічення дихання, може розвинутися у разі супутнього застосування з кодеїном інши�= � засобів із седативною дією (у тому числі алкоголю) чи значного перевищ�= �ння дози.

�= �ікування. Терапія при передозува�= �ні кодеїну включає загальні симптоматич= ні та підтримувальні заходи, у тому числі заходи для забезпече= ння прохідності дихальних шляхів та моніторинг життєво важливих функцій = організму до стабілізації стану пацієнта. Т�= �жке пригнічення функції дихальної системи слід лікувати за допом= огою штучної вентиляції легенів та подачі кисню. = Прийом активованого вугілля є доціль�= �им, якщо минуло не більше 1 години з = моменту прийому кодеїну дорослим у дозі, що перев= ищує 350 мг, дитиною – у дозі, що перевищує 5 мг на к= ілограм маси тіла. Слід застосувати налоксон у разі розвитк= у коми або пригнічення дихання. Налоксон є конкуруючим антагоністом та має коротк= ий період напіввиведення, тому може бути необхідним повторне застосування в�= �ликих доз для пацієнтів із тяжким отруєнням. Пот= рібно спостерігати за станом пацієнта протягом щонайменше 4 го�= �ин після введення налоксону або 8 годин у випадках застосування препарат�= � налоксону з пролонгованою дією.

Побічні реакції.

Ч= астіше за все побічні ефекти мають тимчасовий х�= �рактер і зникають після припинення лікування.

�= �сихічні розлади: когні�= �ивні порушення, зниження концентрації уваги, галюцинації, кошмарн= і сновидіння, підвищена збудливість, пси�= �омоторне збудження і порушення орієнтації, почутт= я страху, стан неспокою, дратівливість, нервозність, почуття тривоги, раптові зм�= �ни настрою, ейфорія, дисфорія, депресія, сплутаність свідомості, медика= ментозна залежність (при тривалому застосуванні високих доз), розвиток толе�= �антності.

�= � боку нервової системи: підвищення внутрішньочерепного тиску, головний біл�= �, посилення головного болю (при тривалому застосуванні), запаморочення, �= �осилення рефлексів, порушення координації рухів, атаксія, тремор, судомні напади (особливо у дітей), гіперкінез (у дітей), уповільненість реакцій, слабкі�= �ть, астенія, сонливість, безсоння, парестезія.

З боку органу зору: звуження = зіниць, порушення гостроти зору, світлочутливіс�= �ь, порушення зору (зокрема розмитість, подвоєння контурів видимих предметів), м�= �оз, ністагм, кон’юнктивіт.

З боку органу с= луху та вестибулярного апарату: вертиго.=

�= � боку шкіри та підшкірн= ої клітковини: виразки на слизовій обо= лонці ротової порожнини, фотосенсибіліз�= �ція, почервоніння обличчя, гіперемія шкіри, е�= �сфоліативний дерматит, реакції гіперчутливості, такі як вис= ип (зазвичай генералізований висип; ерите= матозний висип, макулопапульозний висип, який розглядають як симптом синдр�= �му гіперчутливості, пов’язаний з пероральним застосуванням кодеїну; кроп�= �в’янка), свербіж, = підвищена пітливість, пурпура, набряк обличчя, ангі= оневротичний набряк; тяжкі шкірні реакції: токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), медикаментозний дерматит, мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса – Джонсона, гострий генералізований ек�= �антематозний пустульоз, індукована лікарським засобом реакція з = еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром).

З боку кістково-м’язової �= �истеми: неконтрольовані м’язові рухи, ригідність м’язів (при&nb= sp;застосуванні великих доз); при тривало�= �у застосуванні існує ризик порушення остеогенезу та роз= витку рахіту. Були повід�= �млення про зниження мінеральної щільності кістково= ї тканини, остеопенію, остеопороз і переломи у пацієнтів, які отримували три�= �алу терапію фенобарбіталом. Механізм впливу фенобарбіталу на метаболізм кіст�= �ової тканини не встановлено.

�= � боку серцево-судинної системи: відчуття тиснення у грудях, біль у ділянц= і серця, ортостатична гіпотензія, зниженн�= � артеріального тиску, колапс, підвищення артеріального тиску, аритмія, тахікардія= , брадикардія, екстрасистолія, пальпітац�= �я, гіперемія шкіри обли= ччя, набряки.

�= � боку системи крові та лімфатичної системи: збільшення лімфатичних вузлів, панцит= опенія, лейкопенія, гранулоцитопенія (при тривалому застосуванні), нейтропенія, ле�= �коцитоз, агранулоцитоз, лімфоцитоз, тром= боцитопенія, анемія, гемолітична анемія, мегалобластна анемія, сульфгемоглобінемія, метгемогло�= �інемія (ціаноз, задишка, біль у ділянці серця), кровотечі, синці. Пацієнтам слід при�= �инити застосування лікарського засобу та звернутися до ліка= ря, якщо виникли ознаки або симптоми незрозумілої чи надмірної кровотечі з по= різів і ран, у разі появи численних чи глибоких синців.

�= � боку імунної системи: анафілаксія, анафілактичний шок, спленомегалія і лімфаденопатія.

= = З боку сечовидільної сист�= �ми: ниркова коліка, спазм сечовивідних шляхів, утруд�= �ене сечовипускання, затримка сечовипускання, олігурія, дизурія, антидіуретичний = ефект, збільшення частоти сеч�= �випускання, асептична піурія,= підвищення кліренсу креатиніну, збільше�= �ня екскреції натрію та кальцію, забарвлення сечі у червоний кол�= �р; зазвичай у пацієнтів із порушеннями функцій нирок та/або при зас�= �осуванні надмірних доз – анурія, протеї�= �урія, інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної сис�= �еми: статева дисфункція, еректильна дисфункція, <= /span>зменшення= лібідо та потенції.

�= � боку ендокринної системи: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми= , гіперглікемія.

Розлади метаб�= �лізму та харчування: анорексія.

З боку шлунково-кишкового тр�= �кту: сухість у р�= �ті, печія, відчуття тяжкості або біль в епігастрії, дискомфорт і біль у животі, нудота, блювання, діарея �= �бо запор, диспепсія, спазми шлунка, гостри= й панкреатит у = пацієнтів з холецистектомією в анамнезі, загостренн�= � виразкової хвороби, розвиток паралітичної кишкової непрохідності= .

�= � боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, печінкова нед= остатність, некроз печінки, гепатит, жовт= яниця, спазм жовчовивідних шляхів, підвищення а= ктивності печінкових ферментів, як прави= ло без розвитку жовтяниці; медикаментозне у= раження печінки, включаючи гострий гепатит, жовтяницю, підвищення рівнів пе�= �інкових ферментів (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку органів дихальної сис�= �еми, органів грудної клітки і середостіння: закладеність носа, бронхоспазм (у пацієнтів, чутливих �= �о ацетилсаліцилової кислоти та до інших НПЗЗ), тахіпное, за= дишка, утруднене дихання, пригніче�= �ня дихання (при застосуванні великих доз лікарського за�= �обу).

Загальні пору�= �ення: відчуття нездужання, підвищена втомлюваність, = зниження температури ті= ла, гарячка.

Якщо застосування лікарсь= кого засобу П’ятирчатка^®&n= bsp;ІС у рекомендованих дозах поєднується зі споживанням продуктів, які містять кофеї= н, надмірна кількість кофеїну, що пот�= �апляє до організму, збільшує ймовірність розви= тку побічних ефектів, пов’язаних із кофеїном, таких як безсоння, неспокій, по�= �уття тривоги, дратівливість, головний біль, розлади з боку ШКТ, пальпітація.

У разі тривалого застосув�= �ння кофеїну можливе зниження його ефекту, можливий розвиток �= �едикаментозної залежності.

П= ри тривалому застосуванні фенобарбіталу мо= же розвинутися дефіцит фолатів, імпотенція, медикаментозна залежність.

При тривалому застосува= нні кодеїну, як правило, розвиваються деякі з найбільш поширених поб= ічних ефектів – сонливість, нудота, блювання, сплутаніст�= � свідомості.

Регулярне тривале застосування коде�= �ну призводить до розвитку залежності й толерантності та до виникнення стану н�= �спокою, дратівливості після припинення лікування. Слід пам’ятати, що толерантність знижується �= �видко після припинення прийому кодеїну, тому повторне застосування раніше припу�= �тимої дози може виявитися летальним.=

Тривале застос= ування препарату для лікування головного болю може призвести = до його поси= лення (див. розділ «Особливості застосування»).

При тривалому безконтро= льному застосуванні високих доз лікарського засобу можливі судомні н= апади, пригнічення дихання, може розвинутися порушення функції печінки, г= іпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми, звикання (послаблення знеболювальн= ого ефекту), синдром відміни.

Синдром відміни<= /i>

У= разі різкої відміни прийому кофеїну можливе п= осилення гальмування ЦНС з появою відчуття підвищеної втомлюваності, розв�= �ток сонливості, м’язового напруження, депресії.

У разі різкого припинен�= �я застосування фенобарбіталу зазвичай може виникати синдром відміни, �= �кий супроводжується кошмарними сновидіннями, нервозністю.

Раптове п�= �ипинення лікування кодеїном може спричинити синд�= �ом відміни. Можливі симптоми: тремор, безсоння, стан н�= �спокою, дратівливість, почуття тривоги, депресія, відсутність апетиту, н= удота, блювання, діарея, підвищене потовиділення, сльозотеча, ринорея, чхан�= �я, позіхання, пілоерекція, мідріаз, слабкість, гарячка, м’язові судоми, дегі�= �ратація, збільшення частоти серцевих скорочень, частоти дихання та артеріальн= ого тиску.

У= разі появи будь-яких побічних реакцій необхід= но обов’язково звернутися до лікаря.=

Повідомлення про підозрювані побічні р= еакції

Повідом= лення про побічні реакції після реєстрації лікарс�= �кого засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідн�= �шення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фа�= �мацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам = слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через А�= �томатизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.go= v.ua.=

= Термін придатності. 3 роки.

= Умови зберігання.

Зберігати в оригінальні= й упаковці при температурі не вище 25 ºС.

Зберігати в недоступном= у для дітей місці.

= Упаковка.

По 10 таблеток у блістері= ; по 1 блістеру в пачці.

= Категорія відпуску. За ре= цептом.

= Виробник.

Товариство з додатковою= відповідальністю «ІНТЕРХІМ».

= Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження йо= го діяльності.

Україна, 6= 5025, м. Одеса, 21-й км. Старокиївської дороги, 40-А.

Популяція	Поширення, %
Африканці/ефіопи	29
Афроамериканці<= /span>	3,4–6,5
Монголоїди	1,2–2
Кавказці	3,6–6,5
Греки	6
Угорці	1,9
Північні європейці=	1–2